Конструктивістський роман в українській і російській літературі 1920-х років: проблема жанрової ідентифікації

Abstract

У типології модерністського роману пропонується виділити жанровий різновид конструктивістського рома¬ну, який у практиці сучасних досліджень частіше називають експериментальною прозою. Автор статті вважає це поняття надто широким і не придатним для назви жанру. Фрагментарність зображення – характерна риса модерністської оповіді. Але в імпресіоністів фрагментарність відбиває «реалізм» або достовірність реального світосприйняття і компенсується цілістю ліричного суб’єкта. В експресіоністів це не техніка комбінування, а техніка добору матеріалу, концентрація емоційно насичених фрагментів. Зовсім інакше поводяться з матеріалом футуристи й конструктивісти. Орієнтир для пошуку – власна обізнаність із літературою і технікою її створення. Автор виражає себе через мистецьку гру, ерудицію, іронію і володіння засобами зображення, змагається в цьому з іншими митцями, втягує в змагання читача. Завдяки цим експериментам традиція остаточно підкорилась авторові, стала невичерпним джерелом фрагментів для моделювання чогось нового. Конструктивістський роман позначив період підпорядкування традиції потребам авторського самовираження.The typology of the modernist novel suggests distinguishing the constructivist novel often referred to as the experimental prose in the contemporary research. The author believes this notion is ambiguous and not well fit for the genre name. Fragmentation is a distinctive feature of the modernist narrative. The impressionists’ fragmentation reflects «reality» or the veracity of the authentic world perception and is compensated by the wholeness of the lyrical subject. The expressionists use it not as combining but a material selecting technique to concentrate the emotionally charged fragments. The futurists and constructivists do it differently. Here the guide for search is the personal awareness of the literature and the technique of its creating. The writer expresses himself through the artistic play, erudition, irony and the use of expressive means, competes with other artists in the use of these means and draws the reader in to this competition. Due to these experiments the tradition surrenders to the writer and becomes the endless source of fragments for modeling something new. The constructivist novel marked the period of the tradition conformation to the needs of the writer’s self-expression.