Формування та розвиток баянного мистецтва в другій половині ХХ століття (Київська академічна баянна школа)

Abstract

Баянне мистецтво сучасної України – органічна складова вітчизняної музичної культури. Воно є яскравим свідченням творчого взаємопроникнення української та світової музичної культури. Українське баянне мистецтво поєднує в собі такі явища, як художня творчість (творчість композиторів і виконавців у галузі сольної та ансамблевої музики), професійна освіта (викладацька практика, методичні та педагогічні напрацювання), технічна еволюція інструмента, а також трансформація соціальних функцій – власне все те, що відбувається у сфері баянного мистецтва. Метою дослідження є виявлення новітніх тенденцій розвитку виконавського мистецтва баяністів київської академічної школи, а також визначення їх характерних рис і специфіки функціонування. Відповідно до поставленої мети та предмета дослідження сформульовано такі основні завдання: здійснити аналіз наукових джерел з обраної тематики та визначити ступінь вивченості особливостей українського баянного мистецтва; провести ретроспективний аналіз розвитку українського баянного мистецтва як складової музичної культури України другої половини ХХ століття; простежити динаміку розвитку виконавського мистецтва баяністів Київщини; дослідити художньо-мистецькі аспекти творчості М. Давидова, М. Різоля та В. Бесфамільнова. Елементи наукової новизни отриманих результатів полягають у такому: конкретизовано в педагогічній інтерпретації зміст та характеристику поняття «київська академічна баянна школа»; здійснено детальний ретроспективний аналіз розвитку баянного мистецтва України другої половини ХХ століття; виявлено та охарактеризовано специфічні новаторські тенденції у виконавському мистецтві представників київської баянної школи на прикладі творчості М. Давидова, М. Різоля та В. Бесфамільнова.