Інтермедіальний підхід до спростування стереотипів щодо діяльності китайських ЗМІ в умовах російсько-української війни

Abstract

Більш актуальну проблему, ніж китайські ЗМІ (у найширшому розумінні цього слова – включаючи газети, журнали, сховища файлів, блоги тощо), сьогодні відшукати важко, адже саме від позицій та діяльності цих медіаторів думок політикуму й населення КНР залежить доля нестабільного світу. І якщо інформаційна сфера інших держав переважно наповнюється сподіваннями та припущеннями стосовно перспектив й стратегій Китаю, медіапростір Піднебесної – єдине першоджерело і носій найбільш достовірних даних, продукування яких, на жаль, й досі сприймається стереотипно: з покликаннями на закритість, співпрацю з Росією та комуністичний режим. Тим часом, навіть поверховий огляд сайтів засвідчує кардинально протилежне: інформативну насиченість, достовірність, баланс, строге дотримання міжнародних стандартів. Прицільне зосередження на ЗМІ, в бік яких спрямовано безліч негативних закидів, дозволяє повністю розвіяти сумніви. Державні масмедіа, звісно, лаштуються під систему: передовиці часто постають у вигляді звітів та промов Голови КНР Сі Цзиньпіна та інших тенденційних матеріалів, однак наповнення ЗМІ усіх форм власності (на відміну від Сирії, Ірану, Азербайджану тощо) цілком якісне. Проблема, головно, в тім, що потенційна аудиторія не лише перебуває в полоні стереотипів, а й медійно безграмотна – не здатна сприймати претексти, затексти, контексти, інтертексти. Їй варто мати на увазі, щонайменше, наступне: продукуючи інформацію, журналістика вкладає її в жанрологію трьох блоків, серед яких інформаційний (замітка, звіт, інтерв'ю, репортаж) претендує на констатацію фактів та абсолютну достовірність; аналітичний (кореспонденція, коментар стаття, огляд, пресконференція, токшоу) вимагає присутності опозиційних спікерів та збалансованості думок (усталений варіант підміни – використання неекспертів та відсутність паритету); публіцистичний (рецензія, замальовка, нарис та його різновиди – документальний фільм, фейлетон, памфлет) органічно може містити вигадки, фейки, авторські підходи тощо. Отже, від кінодокументалістики, для прикладу, не варто вимагати правди. Цей жанр використовується тоді, коли потрібно тиснути на емоції та вводити в оману. Саме це ми й спостерігаємо у ситуаціях законодавчо задекларованої "співпраці" китайських та російських журналістів на теренах війни в Україні.