Психолінгвістичні особливості релігійного дискурсу (теоретичний аспект)

Abstract

Анотація. У статті розкрито загальну специфіку релігійного дискурсу як об’єкта психолінгвістичного дослідження. Обґрунтовано важливість вивчення відповідної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності в ситуації як духовної кризи нашого суспільства, так і складних методологічних пошуків вітчизняної психології. Уточнено визначення поняття «релігійний дискурс» в аспекті філософських, релігієзнавчих, соціологічних та лінгвістичних досліджень. Виокремлено низку його істотних особливостей: наявність такого учасника, як «Бог» («суперагента»), а також посередників між Богом і людьми (пророків, ангелів, «святих»); опора на культові книги й культові споруди як основу для текстового й хронотопного забезпечення; грунтування на цінностях, які залишаються «законсервованими» впродовж кількох тисячоліть; залучення специфічної лексики та мовних зворотів; суттєва символічність і метафоричність; обрядовість та абсолютизація значення ритуалу. Указано на необхідність розмежування термінів «релігійна мова», «релігійний стиль», «релігійний текст» і «релігійний дискурс», а також різних реально функціонуючих підтипів останнього («християнського» або «ісламістського», «католицького» чи «православного» й ін.) як переважно абстрактного, родового поняття. В якості теоретичних засад дослідження конкретного релігійного дискурсу названо основні концепти психолінгвістики («знак», «мова», «знання», «когнітивні процеси», «мовленнєва діяльність», «комунікація», «розуміння» та ін.); згадуються як загальновідомі семантичні моделі кодування й розуміння інформації, зокрема мовленнєвого характеру, так і більш специфічні, проте вагомі для дослідження розуміння саме релігійного дискурсу напрацювання, прикладом яких виступає когнітивна теорія метафори. Abstract. The article deals with the overall specificity of religious discourse as an object of psycholinguistic research. The importance of studying of the relevant scope of communicative and language activities in both the spiritual crisis of our society and in difficult methodological search of national psychology is substantiated. The definition of «religious discourse» in terms of philosophical, theological, sociological and linguistic studies is clarified. A wide range of its significant features, namely the presence of such a participant as «God» (a «super agent»), the intermediaries between God and people (prophets, angels, «saints»); reliance on religious books and religious buildings as the basis of the text and time-space support; basing on the values that are «canned» during several millennia; involvement of specific vocabulary and linguistic phrases; significant symbolism and metaphors; ritualism and absolutization of the meaning of a ritual is singled out. The need to differentiate such terms as «religious language», «religious style», «religious text» and «religious discourse», as well as various really functioning subtypes of the last («Christian» or «Islamist», «Catholic» or «Orthodox» etc.) with its being the most abstract, generic concept is determined. The basic concepts of psycholinguistics («sign», «language», «knowledge», «cognitive processes», «speech activity», «communication», «comprehension» etc.) are singled out as the theoretical principles of researching a particular religious discourse. The author mentions common semantic models of decoding and comprehension of the information (especially those of communicative nature) and more specific ones, being more important for researching the understanding of the religious discourse, with the cognitive theory of metaphor taken as its example.