Стилістико-семантична еволюція альта в оркестровій музиці XVIII–XXI століть

Abstract

Магістерську роботу присвячено комплексному дослідженню стилістико-семантичної еволюції альта в оркестровій музиці XVIII – XXІ століть. У роботі простежено поступову трансформацію інструмента від гармонічної опори та фактурного серединного голосу до статусу самостійного тембрового й драматургічного центру з повноцінним солістичним і світоглядно-концептуальним змістом. Особливу увагу зосереджено на взаємозумовленості двох процесів: розвитку техніко-виразових можливостей інструмента та зміни його семантичного навантаження в оркестровій структурі. Показано, що вже наприкінці XIX століття альт виходить із периферійної позиції, набуває характеру внутрішнього психологічного голосу, а у ХХ–ХХІ століттях стає носієм складних екзистенційних, символічних і культурно-кодових значень. У дослідженні вперше здійснено системне порівняння ролі альта у різних стильових модусах: від класичної гармонічної стабілізації – через романтичну психологізацію та модерністську експресію – до постмодерної концептуалізації. Виявлено типологію функцій альта в оркестрі, що відображає етапність його еволюції: гармонічна опора, тембровий місток, внутрішній голос, драматургічний персонаж, семантичний і світоглядний центр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-стильового, семантичного, структурно-аналітичного, герменевтичного та порівняльного методів, що дозволило розкрити не лише зовнішню еволюцію інструмента, але й внутрішню трансформацію його образу та культурної функції. Доведено, що концерти для альта ХХ століття (С. Форсайта, В. Уолтона, Б. Бартока) репрезентують перехід до стійкої сольної ідентичності інструмента й закладають підвалини модерністської концертної традиції. Виявлено, що в авангардній традиції (К. Пендерецький, А. Шнітке) альт стає засобом первинного, матеріального звучання, тоді як у постмодернізмі — інструментом передачі пам’яті, самоусвідомлення та осмисленої тиші. Головним результатом дослідження є обґрунтування тези про те, що історія розвитку альта – це шлях від конструктивної функції до художньо-семантичної автономії, в межах якої інструмент постає як знаковий темброво-семантичний образ, здатний акумулювати психологічні, символічні та культурні коди епохи. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її положень у виконавсько-інтерпретаційних практиках, у навчальних курсах з історії оркестраторської техніки, стилістики, семантики музичного тексту, аналізу оркестрових партитур, а також у підготовці майбутніх альтистів щодо розуміння тембрової драматургії та інтерпретаційної специфіки партій.