Історична пам'ять і національна ідентичність у поемі «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича

Abstract

Багатогранний художній простір творчості Адама Міцкевича, насичений символічними образами, історичними алюзіями та світоглядною проблематикою, упродовж тривалого часу перебуває в полі зацікавлення літературознавців і дослідників культури. Міцкевич постає як ключова постать польського романтизму, чия літературна спадщина вирізняється не лише естетичною довершеністю, а й глибоким осмисленням історичного досвіду народу. У поетичних та епічних творах митця, зокрема в поемі «Пан Тадеуш», простежується складна система образів, через яку актуалізуються проблеми історичної пам’яті, національної самосвідомості та колективної ідентичності. Як провідний представник романтичної традиції, Адам Міцкевич у своїй творчості репрезентував ідейні та естетичні пошуки доби, водночас зробивши вагомий внесок у формування літературної моделі збереження національної пам’яті в умовах бездержавності. Його твори слід розглядати не лише як зразки високої художньої майстерності, але й як концептуальне осмислення ролі історичного минулого у формуванні національної ідентичності, значення культури як чинника самоусвідомлення спільноти та впливу літератури на суспільні процеси. Поема Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» (1834) є не лише вершиною польського романтизму, а й ключовим текстом, у якому перетинаються індивідуальна ностальгія, колективна травма втрати державності та мрія про відродження нації. У контексті української рецепції твір набуває особливого значення: перекладений Максимом Рильським (1948–1955), він став частиною вітчизняного культурного канону, впливаючи на формування уявлень про спільне історичне минуле Польщі та Литви-Білорусі-України. Дослідження механізмів конструювання національної ідентичності через літературний текст дозволяє розкрити універсальні моделі збереження історичної пам’яті в умовах політичного бездержав’я.