Антична парадигма поетичної творчості Леопольда Стаффа

Abstract

Роботу присвячено дослідженню особливостей розвитку античної тематики, античних мотивів та образів у творчості Л. Стаффа. Матеріал дослідження не є новим, проте узагальнена картина античної парадигми автора на сьогодні є несформованою в цілому і маловідомою для українського читача. Елемент новизни привносить узагальнено-порівняльний аналіз впливу на творчість Стаффа творів і персоналій грецької та римської античності водночас. Вияснено, що свідома рецепція античної літератури Л. Стаффом має декілька різнопланових аспектів: 1) використання образів, мотивів і сюжетів у традиційному або переосмисленому тлумаченні; 2) запозичення й перенесення в нові умови античних структурних і формальних літературних елементів; 3) полеміка з духовним світом античності, що протиставляється християнству, як новій світоглядній, філософській та естетичній системі, а також соціально-політичним та етичним постулатам нового часу. Виявлено, що серед античних мотивів у поезії Стаффа перше місце займають міфологічні, перетворені і пристосовані до потреб ліричної інтерпретації світу й людського життя. Сплетення античних уявлень із сучасними є при цьому неминучим явищем і, в певному сенсі, типовим для митця. Язичницька, а подекуди й біблійна символіка в Стаффа стає засобом світотворення, заглиблення в первісну міфологічну свідомість. Під час аналізу способів трансформації хтонічних і космогонічних міфів чітко простежуються основні принципи авторського міфотворення. Головне естетичне навантаження отримують герої античної міфології. Завдяки 3 наповненню цих образів певним філософським змістом формується неокласицистська концепція творчості Стаффа: досконала, довершена зовнішня краса має бути відображенням внутрішньої краси, чистоти, гідності, благородства. Досягнення давньогрецької і, рідше, давньоримської культури допомагають автору вирішувати проблеми сучасності, дарують поету натхнення й силу у творчих пошуках. Літературне відлуння античності звучить у творчості Л. Стаффа часто і виразно. Поет знає, цитує та інтерпретує як грецьких, так і римських поетів, вільно обертається в колі грецької лірики, епіки й особливо драми. Найбільш близьким для нього був однак Горацій: із нього Стафф черпає мотиви, переробляє їх або наслідує. Робить це так добре, що заслужив звання одного з найбільш тонких послідовників Горація. Також відлуння античної літератури у творчості Стаффа ми бачимо завдяки його зверненню до Піндара, Горація, Анакреонта та Вергілія, які були натхненниками поезій митця. Показано, що етичне й естетичне збагачення античною філософією переплітається з відчуттям життя в усіх його проявах. Замилування природою, її високохудожнє піднесення до головних духовних цінностей було в колі зору Леопольда Стаффа. Соковиті виразні картини природи завжди насичені філософським змістом. Прагнення до гармонії, намагання осягнути проблеми вічного зв’язку людини і Всесвіту досягається поетом через чуттєве сприйняття явищ природи. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні історії польської літератури періоду Молодої Польщі та Міжвоєнного двадцятиліття, при читанні лекцій із польської та зарубіжної літератури, при розробці спецкурсів і спецсемінарів.