Гендерні особливості переживання самотності в підлітковому віці

Abstract

Проблема самотності в сучасному суспільстві набуває особливої актуальності, оскільки швидкі соціальні трансформації, цифровізація комунікацій, урбанізаційні процеси та глобальні кризи суттєво впливають на міжособистісні відносини. Особливо вразливою до переживання самотності є підліткова вікова група - період становлення ідентичності, пошуку соціального визнання та формування автономності. Самотність у цей час може бути як етапом розвитку внутрішнього світу особистості, так і фактором ризику для емоційного дистресу, депресії, тривожності, девіантної поведінки та дезадаптації. В ході експерименту нами було проведено аналіз даних 63 осіб (30 хлопців та 33 дівчини) – учні Комунального закладу загальної середньої освіти “Луцький ліцей №5 Луцької міської ради”, віком від 15 до 17 років. Експериментальна частина роботи передбачала визначення загального рівня самотності за UCLA Loneliness Scale («Шкала самотності») (D. W. Russell, L. A. Peplau, M. L. Ferguson) та здійснено типологізацію переживань за опитувальником Е. Рогової «Діагностика переживання самотності». Для виявлення гендерно-специфічних особливостей властивостей, які можуть корелювати з переживанням самотності, застосовано 16-факторний опитувальник Р. Кеттела (форма С) та тест САМОАЛ — «Визначення рівня самоактуалізації особистості» Е. Шострома. Аналіз отриманих результатів показав, що підліткова самотність здебільшого має тимчасовий і реактивний характер, зумовлений зовнішніми стресорами та змінами у соціальному середовищі. Найчастіше вона виявляється як емоційна самотність, спричинена браком емоційно значущих контактів або розривом близьких стосунків. Її виникненню сприяють занижена самооцінка, недостатній розвиток комунікативних навичок, ригідність і надмірна критичність у взаємодії, а також низький рівень саморозуміння, що породжує внутрішні суперечності та уникнення контактів. Попри загальну орієнтацію підлітків на самоактуалізацію, надмірна автономність може трансформуватися в усамітнення, коли фокус спрямовується переважно на внутрішній світ, а соціальна активність знижується. Кореляційний аналіз підтверджує, що високі показники домінантності й прямолінійності підвищують ризик соціальної ізоляції, тоді як комунікабельність, інтегрованість у групу та адекватна самооцінка зменшують імовірність самотності. Гендерні відмінності полягають у тому, що дівчата схильні до короткочасних, емоційно забарвлених проявів самотності, тоді як хлопці частіше переживають її довше через меншу гнучкість у подоланні стресу. Автономність по-різному впливає на обидві групи: у дівчат - підсилює ізольованість, у хлопців - відповідає очікуванням самостійності, не провокуючи самотності.