Співпраця українських та китайських медіа на тлі повномасштабної війни 2022-2025 рр.

Abstract

Китай закономірно претендує на роль флагмана цивілізованого світу, тому налагодження стосунків із Піднебесною надзвичайно важливе. Оскільки українські та китайські ЗМІ не співпрацювали з часів за снування й розквіту Харбіна (1898–1945 рр.), цю можливість медіаекспертам доводиться відроджувати з нуля. На заваді стають, з одного боку – Великий китайський фаєрвол (сукупність засобів для внутрішнього обмеження доступу до інтернету), з іншого – відсутність наукових досліджень – не тільки зі стратегій партнерства ЗМІ, а й цілком і повністю. З усім тим, мета пропонованої розвідки – зафіксувати двосторонні дискусії щодо можливостей кооперації медіа Китаю та нашої держави під час російсько-української війни 2022–2025 рр., визначити їх основні тенденції, проблеми, стратегії та висновки й окреслити, за можливості, певні перспективи. Увагу студії зосереджено на резюмуваннях вже опублікованих напрацювань авторки (2022–2025 рр.); аналізі роботи столичного круглого столу «Як китайськомовні медіа висвітлюють війну в Україні» (2022 р.); публікаціях та доповіді китайського теоретика й практика журналістики Лу Сяоюня на семінарі Українського католицького університету «Глобальна Україна» (2023–2024 рр.); інтерв’ю на платформі «Армія TV» завідувача кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету Віктора Константинова (2024 р.); висновках підсумкового моніторингу незалежної громадської організації «Детектора медіа» «Що пишуть про Україну та російську агресію медіа КНР, Гонконгу і Тайваню» (2024 р.) та ін. В результаті ефекту всеохопної дискусії з’ясовано, що материкові ЗМІ Піднебесної таки залежні від режиму (хоч це й не дуже впливає на їх ставлення до нашої держави). Стовідсотково проукраїнські міжнародні медіа з китайськомовними представництвами (включно із тайванськими й гонконзькими). Саме вони, залучаючи збалансовану експертизу, називають речі своїми іменами й дають вичерпну інформацію про мілітарні протистояння. Одначе для покращення ситуації слід акредитувати китайських журналістів безпосередньо на війну, налагодити співпрацю з тамтешніми блогерами, фрилансерами та розлогою діаспорою, задіюючи при цьому україномовних експертів нової генерації, що лінгвістично не пов’язані із проросійським лобі. Поки що, станом на 2025 рік, навіть державні ЗМІ КНР, на відміну від російської пропаганди, не наполягають на офіційній відмові від територій або зміні політичного режиму, тому ефективне налагодження співпраці з китайськими ЗМІ – запорука формування позитивного іміджу України.