Імплементація мінімального міжнародно-правового стандарту поводження з шукачами притулку в законодавство України

Abstract

В статті розглядаються особливості імплементації мінімального міжнародно-правового стандарту поводження з шукачами притулку, які існують у вигляді основних принципів міжнародного права визнаних державами, в законодавство України. Інститут права притулку і право на притулок як особливе право людини, міститься в загальних стандартах прав людини і мають у міжнародному праві давню історію. Право людини покинути країну свого громадянства або постійного місця проживання закріплено статтею 13(2) Загальної декларації прав людини, Додатковим Протоколом IV до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та іншими міжнародними актами, також в даних актах визначаються і підстави через які особа змушена покинути країну. В міжнародному праві не існує обов’язку для держави надавати притулок, держава керуючись своєю суверенною волею сама вирішує надавати чи не надавати притулок особі Шукач притулку є особливим правовим станом особи. В більшості міжнародних договорів шукачів притулку асоціюють із біженцями, правовий статус яких врегульований міжнародним і національним правом держав. Разом з тим, слід відмітити, що «шукач притулку» є особливим правовим станом особи, який характеризується відмінністю як власне від статусу біженця, так і від загального правового статусу людини в міжнародному праві.