Інноваційна парадигма комунікативної компетентності дітей дошкільного віку

Abstract

Нова парадигма освіти ХХІ століття немислима без міжособистісного спілкування, адже освіченість, професійне становлення та самореалізація залежить від уміння вести діалог, переконувати, висловлювати власні емоції та переконання, комунікувати з іншими. Саме тому надзвичайно важливо з раннього віку формувати вміння і навички послугуватися мовою і мовленням як основним засобом комунікації. Гостро постає питання формування власне комунікативної компетентності особистості від народження та її вдосконалення впродовж усього життя. Важливо пам’ятати, що проблема формування комунікативної компетентності різнопланова і передбачає враховування двох аспектів: психологічного та мовленнєвого. Комунікативна компетентність – складне комплексне поняття, яке перебуває на межі низки дисциплін. Власне складність і різноаспектість означеного питання потребує парадигмального аналізу. Беззаперечним є його вагомість на першій ланці освітньо-виховного процесу – дошкільного дитинства. Такий інноваційний погляд на мовленнєве спілкування дітей дошкільного віку передбачає виокремлення якісно нових елементів у структурі комунікативної компетентності. На нашу думку, сучасна дитина дошкільного віку повинна знати не лише рівневу систему мови, володіти правилами утворення речень відповідно до граматичних норм, але й має оперувати вміннями впливу на співрозмовника відповідно до ситуації̈ спілкування за допомогою доречно використаних вербальних і невербальних засобів комунікації. Отже, комунікативну компетентність ми розглядаємо як індивідуальну динамічну категорію, ґрунтовану на мовно-мовленнєвій єдності. Таке різноаспектне потрактування комунікативної компетентності зумовило необхідність створення інноваційної парадигмальної моделі, яка містить: фонологічну компетентність, лексико-граматичну компетентність, соціолінгвістичну компетентність, дискурсивну компетентність, ілокутивну компетентність, стратегічну компетентність, лінгвокраїнознавчу компетентність.