Ресоціалізаційна спрямованість пробації

Abstract

Стаття має на меті висвітлити одну з проблем ресоціалізаційної спрямованості постпенітенціарної пробації в чинному українському законодавстві. Зміни в суспільстві останніх десятиліть призвели до зростання криміналізації останнього. Зрозуміло, що зростає і кількість засуджених до великих термінів ув’язнення. Становище цих людей після звільнення є досить складним. Під час ув’язнення особа щодня має дотримуватись суворих тюремних правил і як наслідок вона втрачає незалежність. В результаті така людина не завжди психологічно готова до повернення до нормального життя. Досвід показує, що тюремне утримання може мати багато негативних наслідків для особи. Перш за все, за рішенням суду до правопорушника мають бути встановлені певні обмеження та заборони. По-друге, це негативно впливає на морально-психічний стан людини: підвищується агресивність, підвищується ризик психічних захворювань. Підсумовуючи, слід зазначити, що повноцінне запровадження пробації в Україні підвищить ефективність існуючих превентивних механізмів шляхом покращення соціальних навичок правопорушників та сприяння соціальній реінтеграції правопорушників після звільнення. Пріоритетними кроками на шляху до досягнення цих цілей має стати інтеграція функцій органів пробації та соціальної допомоги в пенітенціарні установи, а також розробка необхідних нормативних актів для заповнення існуючого правового вакууму. На етапі, коли основним завданням пробації є попередження рецидивної злочинності, виправлення протиправної поведінки та сприяння соціальній адаптації, особливо важливо сформулювати необхідні норми та правила реалізації повноважень пробації. Сьогодні в Україні існує методика оцінки ризиків і потреб неповнолітніх правопорушників, а також методика ведення справ таких правопорушників. Прийняття Україною Закону «Про пробацію» є лише першим кроком до міжнародних стандартів судочинства.