Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/21658
Назва: Суб'єктивне цивільне право на нерухоме майно: проблеми інтерпретації
Автори: Спєсівцев, Денис Сергійович
Приналежність: Волинський національний університет імені Лесі Українки
Бібліографічний опис: Спєсівцев Д. С. Суб'єктивне цивільне право на нерухоме майно: проблеми інтерпретації. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: юридичні науки. 2020. Том 31 (70). № 5. С. 36–40. DOI : https://doi.org/10.32838/TNU-2707-0581/2020.5/07
Журнал/збірник: Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки
Випуск/№ : 5
Том: 31 (70)
Дата публікації: 2020
Дата внесення: 9-січ-2023
Видавництво: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського
Країна (код): UA
Місце видання, проведення: Видавничий дім «Гельветика»
DOI: https://doi.org/10.32838/TNU-2707-0581/2020.5/07
УДК: 347.122
Теми: цивільне право
нерухоме майно
нерухомість
речові права
право вимоги
права на нерухомість
Діапазон сторінок: 36–40
Короткий огляд (реферат): Стаття містить результати наукового дослідження специфіки використання термінологічного словосполучення «суб'єктивне цивільне право на нерухоме майно» в положеннях чинного цивільного законодавства України. Встановлюється, що піднята проблема має досить глибокий характер і виходить за межі суто термінологічного аспекту. Вона загострюється поділом суб’єктивних цивільних прав на речові і зобов’язальні й існуванням дискусії стосовно правової природи, зокрема таких суб’єктивних цивільних прав як право оренди та інші похідні речові права. Автором підтримується наукова критика ч. 2 ст. 190 Цивільного кодексу України, якою встановлюється, що майнові права є неспоживною річчю і при цьому майнові права визнаються речовими правами. Наводяться аргументи, які демонструють невиправданість такого підходу. Окрема увага приділяється сутнісному розмежуванню речових та зобов’язальних суб’єктивних цивільних прав. Встановлюється, що в конструкції речового права з-поміж всіх правоможностей особливо виокремлюється правоможність власних дій, тобто правова можливість особи діяти певним чином, задовольняючи свої законні інтереси. Своєю чергою в конструкції зобов’язального права перевагу над іншими має правоможність вимоги, тобто правова можливість вимагати певної поведінки від боржника. У зв’язку з цим в якості об'єкта зобов'язання розглядається поведінка боржника, зокрема його дії. Автор констатує, що в положеннях чинного цивільного законодавства України термінологічне словосполучення «права на нерухоме майно» використовується для позначення речових прав на нерухомі речі, тобто міри можливої поведінки особи, яка забезпечує їй володіння, користування та/або розпорядження відповідним майном. При цьому використання цього словосполучення для позначення права вимоги стосовно відповідного виду речей ускладнюється характером суб’єктивного зобов’язального цивільного права основним і безпосереднім об’єктом якого виступає поведінка боржника. У зв’язку з цим нерухомість може потрапити під безпосередню юридичну владу кредитора лише внаслідок сприяння боржника або втручання суб'єктів правозастосування. До тих пір юридична влада кредитора над нерухомою річчю є опосередкованою
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/21658
Тип вмісту: Article
Розташовується у зібраннях:Наукові роботи (FYu)

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
Spiesivtsev 2020-5 TNU Vernadskogo.pdf302,22 kBAdobe PDFПереглянути/відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.