Особливості життєстійкості поранених під час війни військовослужбовців

Abstract

Досліджено феномен життєстійкості поранених військовослужбовців на базі військових підрозділів та КП «Волинська обласна клінічна лікарня». Діагностичний комплекс склали: 16 - факторний особистісний опитувальник (Р.Кеттел), Шкала життєстійкості (С. Мадді, С. Кобаса), Модель BASIC Ph (М.Лахад) та Опитувальник посттравматичного зростання (PTGI). В ході аналізу результатів емпіричного дослідження встановлено, що респондентам властивий високий рівень життєстійкості, який базується на емоційній стабільності, розвиненому самоконтролі та превалюванні раціонально-ціннісних копінг-стратегій (канали мислення та віри) над емоційним відреагуванням. Визначено, що ключовими предикторами адаптації виступають екзистенційна переоцінка життєвого досвіду та якість соціальної підтримки. Емпірично підтверджено вищий реабілітаційний потенціал військовослужбовців із завершеним курсом відновлення та осіб середньої вікової групи порівняно з пацієнтами госпітального етапу та представниками старшого віку, які демонструють ознаки швидшого виснаження ресурсів. Магістерська робота має перспективу подальших досліджень, що можуть бути орієнтовані на моніторинг динаміки життєстійкості в умовах тривалого бойового стресу, а також на розробку спеціалізованих програм підтримки для старшої вікової групи військовослужбовців.