Особливості прояву довіри / недовіри у близьких стосунках дорослих

Abstract

Магістерська робота присвячена комплексному теоретичному та емпіричному дослідженню феномену довіри й недовіри у близьких стосунках дорослих. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціальної нестабільності, цифровізацією комунікації та трансформаціями міжособистісної взаємодії, що посилюють потребу у глибокому розумінні механізмів формування психологічної безпеки й стабільності у партнерських відносинах. У теоретичній частині проаналізовано сучасні наукові підходи до визначення довіри та недовіри, їх когнітивно-емоційні та поведінкові компоненти, функції й чинники розвитку. Особливу увагу приділено ролі прив’язаності в онтогенезі, впливу дитячого досвіду на формування моделей довірливої або недовірливої взаємодії в дорослому віці. Окреслено психологічні характеристики близьких стосунків дорослих як простору, де проявляються механізми довіри та недовіри. Емпіричну базу дослідження становила вибірка з 50 дорослих віком 30–45 років. Для вивчення особливостей довіри у романтичних стосунках було застосовано комплекс психодіагностичних методик, зокрема методика «Самооцінка генералізованого типу прив’язаності», методика «Довіра / недовіра особистості до світу, до інших людей, до себе» (А. Купрейченко; адаптація В. Петренко, О. Савченко), шкала психологічного благополуччя К. Ріфф (RPWB), індекс задоволеності пар CSI (Couples Satisfaction Index), методика романтичної компетентності Дж. Давіли. Для статистичної обробки даних використано кореляційний аналіз, підрахунок відсоткових розподілів та обчислення середніх значень, що забезпечило комплексний аналіз взаємозв’язків між показниками довіри, типами прив’язаності, рівнем психологічного благополуччя та задоволеністю стосунками. Отримані результати засвідчили, що рівень довіри у стосунках безпосередньо пов’язаний з емоційною близькістю, відчуттям психологічної безпеки й задоволеністю партнерськими взаєминами. Недовіра, навпаки, корелює з підвищеним рівнем тривожності, конфліктністю та емоційною дистанцією в парі. Виявлено, що тип прив’язаності, індивідуально-особистісні особливості та попередній досвід взаємодії визначають характер прояву довіри й недовіри. Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів у психологічному консультуванні, сімейній терапії, а також у розробці тренінгових програм, спрямованих на розвиток емпатії, комунікативної відкритості та подолання бар’єрів недовіри у близьких стосунках.