Семантико-стилістичні особливості оповідань Генрика Сенкевича

Abstract

Видатний польський письменник Г. Сенкевич добре відомий українському читачеві, насамперед, як автор історичних романів «Krzyżacy» (Хрестоносці), «Quo vadis?», «Ogniem i mieczem» (Вогнем і мечем), «Potop» (Потоп),), «Pan Wołodyjowski» (Пан Володийовський) і менш відомий як новеліст. З іменем Г. Сенкевича пов’язаний розвиток реалістичної польської прози. Широке читацьке визнання його творчості сприяло посиленню інтересу до польської літератури взагалі, до виходу її на світову арену. І ця зацікавленість прозою Г. Сенкевича витримала іспит часу, про що свідчать численні наукові дослідження, зокрема, А.Фемеліді, A.Нофер-Ладика та ін. У роботі здійснюється аналіз наративних стратегій та стилістичних домінант у новелах Г. Сенкевича, визначаються особливості зображення селянської спільноти, механізми репрезентації поневолення польського народу Прусією, специфіка поєднання реалістичної манери письма з прихованою іронією. Окреслено місце письменника серед класиків польської літератури другої половини ХІХ ст., таких як Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Марія Конопницька. Порівняння дає змогу виявити, що, на відміну від гуманістичного тонусу творів Ожешко й Конопницької, Сенкевич частіше представляє просту людину як беззахисну жертву суспільних обставин, зберігаючи співчутливу, але іронічно забарвлену оповідь.