Поетика «Нової хвилі» (на прикладі творчості Станіслава Бараньчака)

Abstract

Кваліфікаційну роботу присвячено комплексному дослідженню поетики Станіслава Бараньчака як центральної фігури польського літературного руху «Нова хвиля» (1968–1993). У дослідженні проаналізовано істориколітературний контекст виникнення явища як реакції на кризу тоталітарної системи та розглянуто світоглядні засади покоління, що об’єднало етичний бунт із естетичним експериментом. Основну увагу зосереджено на еволюції творчості поета: від ранньої «поезії недовіри» та сатиричної деконструкції офіційної «новомови» до глибокої метафізичної лірики еміграційного періоду, позначеної екзистенційними роздумами про час, смерть і тілесність. Детально вивчено специфіку художніх засобів автора, зокрема роботу з фразеологізмами, використання іронії, інтертекстуальності та унікального «соматичного синтаксису». Окремий аспект роботи становить аналіз рецепції доробку С. Бараньчака у польському та світовому літературознавстві, а також дослідження проблем перекладу його лінгвістично ускладнених текстів українською мовою. Доведено, що поезія С. Бараньчака стала інструментом морального опору та верифікації реальності, поєднавши «хірургічну точність» слова з громадянською відповідальністю.