Трансформації особистості письменника в умовах вимушеної еміграції

Abstract

Мета розвідки – простежити трансформації особистості письменника в умовах вимушеної еміграції на матеріалі літератури української діаспори. В основі методології дослідження – емпірично-теоретичний підхід із використанням біографічного, частково психоаналітичного методів. Результати. Структуру особистості письменника визначають внутрішні (характер, темперамент, психотип) фактори під впливом середовища – культурних традицій та суспільного життя. Трагічні події національної історії змушували багатьох письменників емігрувати за кордон, руйнуючи усталений спосіб життя. Це викликало психосоматичні зрушення, опосередковано чи й безпосередньо впливало на творчість – і на тематично-змістовому, і на поетикальному рівнях. Відірваність від рідної землі викликала гостру ностальгію. Цей психологічний стан і водночас різновид автобіографічної пам’яті спонукав до формування ідеалізованого образу батьківщини, зумовлював відверту присутність власного «я» у художніх текстах. Розрив первинних зв’язків (Е. Фромм) давав індивідуальну свободу, але позбавляв відчуття захищеності. Уникнути «екзистенційної фрустрації» (В. Франкл) можливо за умов пошуків сенсу життя, щоразу іншого, залежно від обставин. Для багатьох емігрантів таким сенсом була творчість і можливість донести світові правду. Проблеми адаптації в чужому середовищі пов’язані з концепціями здоров’я і неврозів. Пристосованість часто досягається за рахунок відмови від власного єства. Боротьба за індивідуальність притаманна невротичним психотипам, насамперед творчо обдарованим людям. Висновки. Особистість письменника проявляється в тексті на різних рівнях. Не зважаючи на посталі в ХХ ст. деперсоналізовані концепції авторства, у літературі діаспори простежуємо посилення суб’єктивно-індивідуалізованого начала. Прозово-розповідна форма текстів уможливила втілення психобіографічних мотивів.