Ненадання допомоги хворому медичним працівником: аналіз складу кримінального правопорушення

Abstract

Статтю присвячено питанням кримінально-правової характеристики складу ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України). У результаті аналізу складу кримінального правопорушення виявлено недоліки кримінального законодавства у цій частині та проблеми у розмежуванні цього діяння із неналежним виконанням професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України) Досліджується зміст ознаки потерпілого від ненадання допомоги хворому медичним працівником. Встановлено, що хворий у розумінні ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України – це та особа, яка знаходиться у небезпечному для життя стані і потребує медичної допомоги, незалежно від того чи вона набула статусу пацієнта. Розглянуто питання щодо змісту поняття «ненадання допомоги» як ознаки об’єктивної сторони. Під ненаданням допомоги слід розуміти як випадки повної бездіяльності медичного працівника, так і його часткової бездіяльності, тобто надання допомоги не у повному обсязі. Акцентується увага на складності розмежування злочинів, що передбачені у ч. 2 ст. 139 КК України та ч. 1 ст. 140 КК України. Зазначено, що ненадання медичної допомоги хворому у потрібному для нього обсязі, яке призвело до настання тяжких наслідків є ідентичним тим діям, які передбачені у ч. 1 ст. 140 КК України (невиконання чи неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником). Робиться висновок про те, що за рівнозначні за наслідками та умисною формою вини діяння, передбачено різні види та строки покарань. Зокрема, умисне ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть чи інші тяжкі наслідки підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 139 КК України і найбільш суворим при цьому, видом покарання є позбавлення волі на строк до трьох років, а умисне неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником, яке призвело до смерті пацієнта підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 140 КК України, за якою найбільш суворим видом покарання є позбавлення волі на строк до двох років. Пропонується диференціювати відповідальність медичного працівника за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків у залежності від форми вини, шляхом внесення відповідних змін до ст. 140 КК України. Розглянуто питання щодо змісту поняття «медичний працівник» як суб’єкта складу кримінального правопорушення за ст. 139 КК України. Обгрунтовується думка про те, що фармацевтичні працівники не можуть визнаватись суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України.