Організаційно-економічні засади розвитку низьковуглецевої економіки України

Abstract

У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретико-методичні основи та розроблено науково-практичні рекомендації щодо організаційно-економічного забезпечення розвитку низьковуглецевої економіки України. Удосконалено теоретико-методологічні засади розвитку низьковуглецевої економіки як самостійної теорії економічного розвитку із одночасним досягненням кліматичної нейтральності. Обґрунтовано місце низьковуглецевої економіки в системі сучасних еколого-орієнтованих теорій суспільного розвитку та її міждисциплінарний характер. Встановлено, що комплексне, системне й практико-орієнтоване бачення механізму декарбонізації економіки, поєднане з інституційними, технологічними, та поведінковими змінами, закладено саме в теорії низьковуглецевого розвитку економіки. Систематизовано підходи до трактування суті поняття низьковуглецевого розвитку вчених різних наукових шкіл та виокремлено ключову спільну рису всіх трактувань – спрямованість на досягнення кліматичної нейтральності. Запропоновано власне визначення низьковуглецевої економіки як екологоорієнтованої суспільної концепції, що спрямована на досягнення кліматичної нейтральності всіх сфер життя та адаптації до змін клімату при збереженні темпів соціально-економічного розвитку та добробуту суспільства. Розроблено періодизацію становлення концепції низьковуглецевого розвитку. Виокремлено три послідовних етапи її розвитку: зародження (фізико-хімічний), концептуальний (екологічний), прикладний (економічний). Удосконалено концепцію низьковуглецевої економіки як цілісної інтегрованої системи теоретичних положень, стратегічних орієнтирів та інституційно-управлінських рішень, задля формування сталої, конкурентоспроможної, енергоефективної економіки з низьким рівнем викидів парникових газів. Запропоновано використання сучасних організаційно-економічних підходів реалізації концепції, серед яких: поєднання економічного зростання з екологічною безпекою, міжрівнева взаємодія (держави, громад, бізнесу, міжнародних партнерів), адаптація зарубіжного досвіду до національних умов. Систематизовано принципи низьковуглецевого розвитку, до яких належать: сталість, інноваційність, інтегрованість, багаторівневе управління, адаптивність та кліматична справедливість. Виокремлено прикладні та організаційні цілі, що спрямовані на досягнення енергоощадності, чистого нуля викидів, секвестрації вуглецю, адаптації до змін клімату, а також на міжнародну співпрацю, фінансову підтримку та соціальну залученість. Визначено ключові завдання низьковуглецевого розвитку, зокрема трансформацію енергетичного сектору, декарбонізацію неенергетичних галузей, розвиток кліматично нейтрального транспорту, покращення вуглецевого балансу через біо- та техносеквестрацію та розвиток зеленої інфраструктури, створення економічних регуляторів викидів, а також формування низьковуглецевої культури серед населення. Наголошено на взаємозв’язку цих завдань, який забезпечує синергетичний ефект реалізації концепції. Обґрунтовано основні інструменти впровадження концепції: нормативно-правові (міжнародні угоди, національні стратегії та законодавство) та фінансово-економічні (вуглецевий податок, зелені облігації, ESG-інвестиції, субсидіювання, пільгове кредитування). Розкрито особливості дії кожного з інструментів та їх роль у формуванні стимулів для переходу до кліматично нейтрального господарювання. З метою здійснення комплексної діагностики стану та тенденцій розвитку низьковуглецевої економіки запропоновано методику оцінки, що включає послідовну реалізацію чотирьох етапів: діагностики передумов, аналізу тенденцій, побудови інтегральної оцінки та вдосконалення організаційно-економічного механізму на основі регресійного моделювання. Діагностика передумов передбачає аналіз нормативно-правових, інституційних, економічних, соціальних та екологічних чинників низьковуглецевого розвитку. Комплексна оцінка стану та тенденцій низьковуглецевої економіки включає три блоки: до економічного належать показники вуглецевої інтенсивності економіки, продуктивність двоокису вуглецю, інвестиційного забезпечення низьковуглецевого розвитку, до соціального – вуглецевий слід населення, низьковуглецевість транспорту, низьковуглецевість громадського транспорту; до екологічного – вуглецевий баланс землекористування та декарбонізація енергоспоживання. Запропоновано розраховувати інтегральний індекс за економічним, соціальним та екологічним субіндексами, з урахуванням показників стимуляторів та дестимуляторів. Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінювати динаміку низьковуглецевого розвитку, визначати ключові чинники його формування та розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму його реалізації. Проаналізовано передумови низьковуглецевого розвитку в Україні. Здійснено комплексний аналіз фактичного стану низьковуглецевої економіки України в контексті трансформації економічної системи до кліматичної нейтральності. Основну увагу зосереджено на факторно-показниковій діагностиці економічної, соціальної та екологічної складових низьковуглецевого розвитку, зокрема викидів парникових газів, вуглецевої інтенсивності, продуктивності CO₂, обсягів інвестицій у низьковуглецевий розвиток економіки, вуглецевого сліду населення, транспортної поведінки, структури енергоспоживання та вуглецевого балансу землекористування. Також приділено увагу розмежуванню між скороченням викидів, викликаним зовнішніми або кризовими факторами, та результатами цілеспрямованої кліматичної політики. Проведено оцінку регіональних диспропорцій за окремими показниками, виявлено концентрацію викидів у промислово розвинених регіонах та низький рівень кліматичних інвестицій у більшості областей. Доведено наявність територіальної асиметрії в інтенсивності викидів та інвестиційних зусиллях, що зумовлює потребу в диференційованій регіональній кліматичній політиці. Визначено, що реальне просування до кліматичної нейтральності вимагає не лише технологічної модернізації виробництва, а й посилення соціальних стимулів і фінансової підтримки енергоефективних рішень, особливо у вразливих регіонах. Проведено розрахунок блокових індексів розвитку низьковуглецевої економіки України та інтегрального індексу, що дозволяє виявити структурні диспропорції, оцінити ефективність політик та обґрунтувати стратегічні рішення. Доведено, що основними чинниками зростання виступають економічна та екологічна складові, тоді як соціальна компонента виявляє спад у прогнозному періоді. Це підкреслює необхідність збалансування соціального вектору у політиці декарбонізації для забезпечення сталого та інклюзивного переходу до низьковуглецевої економіки. Обґрунтовано необхідність використання економіко-математичних інструментів для визначення стратегічних рішень управління низьковуглецевим розвитком, зокрема моделі множинної лінійної регресії, яка дозволяє кількісно оцінити вплив економічної, соціальної та екологічної складових на інтегральний індекс низьковуглецевого розвитку економіки України. Проведений аналіз підтвердив високу якість побудованої моделі (R² = 0,983), що свідчить про її надійність та аналітичну цінність. Результати регресійного моделювання засвідчили, що найбільший вплив на інтегральний показник має соціальний індекс (коефіцієнт 0,308), що підкреслює вирішальну роль соціальних практик, змін у поведінці населення, енергоефективності домогосподарств та поширення електротранспорту у процесах трансформації на засади низьковуглецевого розвитку. Значний вплив має також екологічна складова (0,281), зокрема ефективність управління природними поглиначами, розвиток відновлюваної енергетики та екологічна політика. Економічна складова (0,257), хоч і має менший коефіцієнт, зберігає важливе значення, оскільки охоплює вуглецеву інтенсивність ВВП, інвестиції у низьковуглецеві технології та продуктивність викидів. Виявлені структурні диспропорції між складовими системи дозволяють спрямовувати різнорівневу кліматичну політику на досягнення балансу між економічними вигодами, екологічними пріоритетами та соціальною справедливістю. На основі регресійного моделювання визначено та проаналізовано ключові напрями практичного втручання: соціальний, екологічний та економічний. Запропоновано системну архітектуру організаційно-економічного механізму розвитку низьковуглецевої економіки України, яка включає взаємодію інституцій, цілей, суб’єктів, інструментів та об’єктів впливу. Цей механізм розглянуто як платформу координації, інституціоналізації стратегічних змін і мобілізації ресурсів на всіх рівнях управління. Виділено функціональні блоки механізму: соціальний (просвіта, участь громад), екологічний (просторове планування, екосистемні рішення) та економічний (інвестиції, «зелене» фінансування, податкові стимули). Сформовано стратегічні пріоритети імплементації низьковуглецевої моделі соціально-економічного розвитку в України, що враховують сучасні глобальні виклики, потреби повоєнної відбудови, просторову диференціацію регіонів та необхідність міжнародної інтеграції. Визначено ключові вектори переходу до кліматично нейтральної економіки, серед яких: декарбонізація енергетики, скорочення викидів у промисловості, розвиток відновлюваної енергетики, трансформація аграрного сектору, управління відходами на засадах циркулярної економіки, розвиток «зеленого» транспорту, екологізація будівництва, підвищення кліматичної обізнаності населення та поліпшення зеленої інфраструктури. Повоєнна відбудова України розглядається як унікальне вікно можливостей для переходу до кліматично нейтральної моделі розвитку. Аргументовано, що відбудова має відбуватися за принципами «зеленої реконструкції», із пріоритетом на енергоефективні технології, екологічно сертифіковані матеріали, розвиток зеленої інфраструктури та оновлення транспортної і житлової системи з урахуванням вуглецевих критеріїв. Обґрунтовано просторову диференціацію кліматичних викликів і потенціалу регіонів України, що стало підґрунтям для кластеризації територій з метою формування регіонально-специфічних стратегій декарбонізації. Ідентифіковано чотири типи регіонів із різним потенціалом до низьковуглецевого розвитку, для кожного кластера визначено пріоритетні напрями втручання, адаптовані інструменти політики та потенційні джерела фінансування. Запропоновано запровадження регіональних дорожніх карт декарбонізації з урахуванням місцевих економічних, соціальних та екологічних умов.