Особливості прояву перфекціонізму у осіб схильних до психосоматичних порушень

Abstract

У теоретичній частині магістерської роботи представлені найбільш поширені моделі перфекціонізму. Охарактеризовані різні виміри цього явища, такі як перфекціонізм, орієнтований на себе, на інших та соціально приписаний перфекціонізм. Особливу увагу приділено різниці між адаптивними формами цього феномену, які можуть мотивувати і підтримувати розвиток, і його дезадаптивними формами, що призводять до емоційного виснаження і проблем зі здоров'ям. Вказано на роль стресу та соматизації в поясненні того, як негативні емоції, пов'язані з перфекціонізмом, можуть проявлятися в організмі. В контексті аналізу теорії психосоматики було зроблено посилання на класичні концепції Ф. Александера та Х. Данбар які акцентують увагу на тому, що невирішені емоційні конфлікти можуть призводити до розвитку симптомів фізичних захворювань. Результати емпіричного дослідження продемонстрували наявність значущих кореляцій між вимірами перфекціонізму та психосоматичними скаргами. Нереалістично високі особисті стандарти, батьківська критика та очікування, а також соціально приписаний перфекціонізм пов'язані з посиленням соматичних симптомів, таких як шлункові, серцеві, ревматичні болі та загальний рівень виснаження. Особливо тісні кореляції спостерігаються між соціально приписаним перфекціонізмом і загальним рівнем психосоматичних скарг, що вказує на значний вплив соціального тиску на фізичне здоров'я. Надмірна самокритика і прагнення до перфекціонізму призводять до хронічного стресу, який може проявлятися у вигляді серцево-судинних розладів проблем з травленням і м'язового болю. Дезадаптивний перфекціонізм демонструє значущий зв'язок з усіма досліджуваними психосоматичними скаргами, особливо із загальним рівнем скарг та кардіальними порушеннями. Відсутність кореляції з адаптивним перфекціонізмом пояснюється його конструктивним характером, що сприяє кращому управлінню стресом і психофізичній рівновазі.