Дилогія Ігоря Качуровського «Шлях невідомого» та «Дім над кручею» у контексті української літератури про Другу світову війну

Abstract

1) Не варто шукати в новелістичних книгах І.Качуровського достеменної правди і вважати кожен епізод, деталь чи авторські оцінки свідченням очевидця. Оскільки сам автор підкреслював, що його твори – не автобіографічні та не документальні, не треба й інших підстав для такого висновку. Вочевидь він не хотів, щоб до нього ставилися вимоги, які ставляться до документаліста – не відступати від достеменної правди фактів і бути (принаймні намагатися бути) об’єктивним у їхньому відборі та інтерпретації. Варто було би читати новелістичні цикли, зіставляючи з мемуаристикою письменника. 2) Авторська тенденційність у прозі І. Качуровського лежить на поверхні. Через те й з’являється у читачів спокуса трактувати героя-оповідача як alter ego автора. Наративна структура в деяких новелах опосередковує оповідача і віддаляє його від автора (зокрема в «Золотому льоху» та «Божевільній дивізії»), однак цей свідомо використаний автором у найжорстокіших епізодах прийом не знімає тенденційності. 3) Образна тканина в дилогії є переважно витвором авторської уяви, а не свідченням пам’яті. Качуровський вочевидь більше зусиль доклав, щоб створити міф про свого двійника – благородного й самотнього героя-жертву радянської системи, ніж щоб деміфологізувати цілу радянську міфологію, оскільки переставляння ідеологічних знаків – із плюсів на мінуси й навпаки – для такої складної справи, як зміна радянської ментальності, ще не достатньо.