Драматургія Лесі Українки у світлі неокласицистської теорії (діаспорний етап)

Abstract

У статті йдеться про теорію неокласицизму, поширену в діаспорному літературознавстві і застосовану до творчості Лесі Українки. Насамперед науковій рефлексії піддається концепція В.Державина, розбудована на основі праць київських неокласиків, зокрема, М.Зерова. Показано суперечливість, непослідовність концепції, її суттєве розходження з поглядами неокласиків, в тому числі і щодо Лесі Українки. Показано, як концепція, що була покликана відмежувати діаспорне літературознавство від радянського, формує ті самі стереотипи: у творчості Лесі Українки на перший план висувається поетична творчість, ідейно-тематичний зміст, формальна техніка, хибно прочитуються драматичні і прозові твори. The article deals with the theory of neoclassicism, common in diaspora literary criticism and applied to the works of Lesya Ukrainka. First of all, the scientific conception of V. Derzhavin, based on the works of the Kyivan neoclassicists, in particular, M. Zerov, is subjected to scientific reflection. Controversy, inconsistency of the concept, its significant difference with the views of the neo-classics, including Lesya Ukrainka, are shown. It is shown how the concept, which was designed to separate the diaspora literature from the Soviet, forms the same stereotypes: in the work of Lesya Ukrainka poetic creativity, ideological and thematic content, formal technique, false reading of dramatic and prose works are put forward in the foreground.