DSpace Зібрання:

Особливості виконання швидкої подачі в стрибку у волейболі

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Особливості виконання швидкої подачі в стрибку у волейболі Автори: Альошина, Алла; Мудрик, Жанна; Бичук, Ігор; Галицький, Богуслав; Глушко, Петро Короткий огляд (реферат): Подача – це єдиний технічний елемент, що залежить лише від гравця. Тому до технічного виконання подачі висувають найвищі вимоги. Фазова структура швидкісної подачі в стрибку практично повторює фазову структуру прямого нападаючого удару, однак, істотною відмінністю між структурами цих технічних прийомів є зміст підготовчої фази. Мета роботи – проаналізувати структуру та особливості швидкісної по-дачі в стрибку. Матеріал та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети нами використано ана-ліз літературних джерел і методи теоретичної інтерпретації. У волейболі переважно застосовується швид-кісна подача в стрибку та подача плануюча в стрибку. Швидкість польоту м’яча – головний фактор, що визначає ефективність реалізації швидкісної подачі в стрибку в ігровому процесі. Виконання швидкісної подачі в стрибку поділяють на три фази – підготовчу, основну й завершальну. У кожній фазі в цій подачі є свої специфічні особливості координаційної структури рухів, оптимальної величини кутів у суглобах кінцівок, різна участь і певна послідовність уключення м’язів синергістів й антагоністів. До основних помилок, які зазвичай можуть виникати під час виконання швидкісної подачі в стрибку, відносять неоптимальне підкидання м’яча на висоту (управо, уліво від траєкторії руху гравця, далеко вперед); у момент удару по м’ячу опускання ліктя. Висновки. Швидкісна подача в стрибку має складну структуру системи рухів, яка вимагає відведення значного часу в тренувальному процесі для вдосконалення техніка виконання цього способу подачі. До особливостей виконання швидкісної подачі в стрибку можна віднести таке: підкидання м’яча має бути таким, щоб м’яч опинився перед гравцем; підкидання м'яча з однієї руки краще, ніж із двох; висота підкидання підбирається індивідуально й залежить від стрибка та швидкості розбігу; ударна зона має бути над головою; задається лінійний напрямок м’яча після удару по ньому; у момент удару рука рухається на верхній край сітки, щоб очі, кисть і сітка були на одному рівні; голова в момент удару не опускається, погляд – уперед.

Показники командних техніко-тактичних дій у системі управління підготовкою кваліфікованих гандболістів

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Показники командних техніко-тактичних дій у системі управління підготовкою кваліфікованих гандболістів Автори: Циганок, Владислав; Соловей, Олександр Короткий огляд (реферат): Актуальність. Управління системою підготовки кваліфікованих гандболістів, неможливе без наявності об’єктивних показників техніко-тактичних дій команд у змагальному процесі. Вивчення та аналіз змісту, структури, показників змагальної діяльності професійних команд у гандболі, та на цій основі побудова систе-ми управління тренувально-змагальною діяльністю гандболістів є актуальною науковою проблемою. Мета дослідження – наукове обґрунтування підвищення ефективності управління тренувальним процесом у гандболі при модульному варіанті побудови змагального періоду з використанням інноваційного способу реєстрації, аналізу та експрес-оцінки показників техніко-тактичних дій. Методи – аналіз й узагальнення науково-мето-дичної літератури; педагогічні спостереження; метод реєстрації та експрес-оцінки інтегральних показників змагальної діяльності кваліфікованих гандболістів; педагогічний експеримент; методи математичної стати-стики. Результати. Визначено вихідні та розрахункові значення компонентів структури змагальної діяльності кваліфікованих гандболістів із диференціацією на підсумковий результат (1–4 і 5–8 місця), показники командних захисних й атакувальних ТТД кваліфікованих гандболістів у змагальному процесі національного, європейського та світового рівнів. Порівняльний аналіз та інтерпретація показників ТТД дали змогу оптимізувати систему управління багаторічною підготовкою й змагальною діяльністю в гандболі. Висновки. Визначено інформа-тивно-значущі компоненти ТТД і їх значення для досягнення високих спортивних результатів, установлено параметри значущих компонентів змагальної діяльності гандболістів високої кваліфікації в нападі та захисті. Доповнено об’єктивну інформацію про складові частини системи управління багаторічною підготовкою квалі-фікованих гандболістів: моделювання, прогнозування, планування, оцінку, аналіз й інтерпретацію показників ТТД у змагальному процесі.

Характеристика соматоскопічних та соматометричних показників юних боксерів

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Характеристика соматоскопічних та соматометричних показників юних боксерів Автори: Ярош, Георгій; Хабінець, Тамара Короткий огляд (реферат): Актуальність. Пріоритет профілактично-реабілітаційної складової частини процесу багаторічної підготовки спортсменів, зумовлений небезпечною ситуацією, що склалася зі здоров’ям юних атлетів протягом його першого–третього етапів. На думку фахівців, вона характеризується збільшенням чисельності негативних тенденцій у стані соматичного здоров’я атлетів на кожному з етапів становлення. На основі вивчення широкого спектра наукових студій очевидна інтенсифікація на сучасному етапі динаміки порушень просторової організації тіла юних спортсменів, які займаються різними видами спорту (порушення постави у фронтальній і сагітальній площинах становлять від 66 до 71,2 %). Мета дослідження – визначити соматоскопічні та соматометрічні показники боксерів 10–12 років. Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано такі методи дослідження, як аналіз науково-методичної літератури й доку-ментальних матеріалів, антропометрія. Для визначення порушень постави обстежуваних боксерів проводили візуальний «скринінг». Результати, отримані в процесі дослідження, оброблено із застосуванням методів математичної статистики. Дослідження просторової організації тіла юних боксерів дало підставу виділити такі особливості: серед спортсменів 10–11 років 46,60 % мають нормальну поставу, порушення просторової організації тіла виявлено в 53,4 % боксерів: сколіотичну поставу – у 40 %, сутулу спину – у 13,30 %; серед боксерів 11–12 років 66,7 % мають порушення постави: сутулу спину – у 13,30 %, сколіотична постава у 53,30 % спортсменів. Як бачимо, що нормальний тип постави мають лише 33,30 % боксерів. У результаті проведених досліджень установлено, що з кожним віковим періодом спостерігали негативну тенденцію серед юних спортсменів, у яких установлено порушення просторової організації тіла. Використовуючи непарамет-ричний критерій Вілкoксoна для порівняння середніх значень маси тіла спортсменів 10–12 років, помічаємо, що найбільшу кількість достовірних відмінностей у значеннях цього показника властива для всіх типів постави, між групою спортсменів 10–11 та 11–12 років. Перспективи подальших досліджень будуть пов’язані з розробкою технології корекції порушень просто-рової організації тіла в юних боксерів на етапі початкової підготовки для підвищення її здоров’яформувальної спрямованості.

Теоретичне обґрунтування технології проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості у футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату на етапі попередньої базової підготовки

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Теоретичне обґрунтування технології проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості у футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату на етапі попередньої базової підготовки Автори: Третяк, Дмитро Короткий огляд (реферат): Актуальність. Сучасний розвиток спорту вищих досягнень цілком і повністю спирається на дитячо-юнацький спорт. Виконання завдань спорту вищих досягнень постійно диктує необхідність вивчення й розвитку дитячого та юнацького спорту. Гуманізація системи підготовки юних спортсменів розглянуто крізь призму технології проєктування й апробації здоров’язберігальних програм. Аналіз даних констатувального експерименту та наукових праць щодо обґрунтування підходів здоров’язберігальної спрямованості в процесі підготовки спортсменів дає можливість теоретично обґрунтувати технологію проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості на етапі попередньої базової підготовки футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату. Мета дослідження – теоретичне обґрунтування технології проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості в юних футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату. Методи дослідження. Предмет і специфіка дослі-дження зумовили потребу комплексного застосування теоретичних методів систематизації, аналізу даних науково-методичної літератури й інформаційних ресурсів мережі Інтернет, контент-аналізу теоретичних і методичних робіт, проблемного аналізу, реконструкції, синтезу. Розроблено технологію проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості на етапі попередньої базової підготовки футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату. Методологічними підставами для проєктування та реалізації програм здоров’язберігальної спрямованості ув юних футболістів із функціональними порушеннями опорно-рухового апарату виступають закономірності (атрибутивна, зумовленості, ефективності) з відповід-ними їм специфічними (системності, технологічності, зворотного зв’язку, перспективності, розвитку цінніс-них орієнтацій, достатності ресурсів, оперативності, розвʼязуваності проблеми, цілеспрямованості) і загальними принципами (науковості, доступності, вирішеності, гнучкості, оптимальності), яка враховує низ-ку вимог: концептуальність, антропоцентризм, ситуативність, контекстуальность. Авторська технологія характеризується декомпозицією мети (основної цілі) на проміжні цілі, які зумовлюють відповідні складники технології (модель програм здоров’язберігальної спрямованості футболістів з функціональними порушеннями опорно-рухового апарату на етапі попередньої базової підготовки та технологічні операції, що включає два взаємопов’язаних блоки – організаційно-методичний і змістовно-цільовий). Перспективними є дослідження, спрямовані на корекцію порушень опорно-ресорних властивостей стопи юних футболістів різного ігрового амплуа в період змагальної діяльності в рамках ігрового сезону.

Відмінні риси техніки бокового удару рукою на ближній дистанції спортсменів різної кваліфікації, які спеціалізуються в рукопашному бою

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Відмінні риси техніки бокового удару рукою на ближній дистанції спортсменів різної кваліфікації, які спеціалізуються в рукопашному бою Автори: Кашуба, Віталій; Литвиненко, Юрій; Вако, Ілля Короткий огляд (реферат): Актуальність. Досягнення високих результатів у сучасному олімпійському спорті, як відомо, багато в чому залежить від ефективності використання в процесі спортивного тренування сучасних спортивно-педагогічних технологій. Незважаючи на значні успіхи теорії й методики рукопашного бою, нині вичерпали далеко не всі можливі резерви підготовки юних спортсменів, які спеціалізуються в рукопашному бою. Формування техніки рухових дій юних спортсменів, які спеціалізуються в рукопашному бою, становить одну з центральних проблем педагогічного процесу. Сьогодні перед фахівцями із рукопашного бою гостро постало питання розробки інноваційних технологій навчання базових елементів техніки. Мета дослідження – визначити відмінні риси техніки бокового удару рукою на ближній дистанції спортсменів різної кваліфікації, які спеціалізуються в рукопашному бою. Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань викорис-тано такі методи дослідження, як аналіз науково-методичної літератури й документальних матеріалів, методи реєстрації та аналізу рухів спортсмена (система відеореєстрації й аналізу рухів спортсмена 3D-ре-єстрації рухів людини «Qualisys Motion Capture»). Результати, отримані в процесі дослідження, оброблено з використанням методів математичної статистики. У спортсменів високої кваліфікації відзначається досить висока узгодженість уключення окремих біоланцюжків при виконанні бокового удару рукою на ближній дис-танції. Водночас незначне випередження максимуму швидкості ліктьового суглоба моменту удару свідчить про необхідність подальшої роботи над технікою майстрів спорту. Значні резерви є у кваліфікованих спортсменів, а саме: відсутня, зазвичай, попередня фаза, пов’язана з рухом таза й плечового суглоба сторони спортсмена, що б’є назад після прийняття початково положення (цю фазу прийнято називати в ударних діях замахом); відзначається непослідовне включення окремих біоланок у роботу, про що свідчить динаміка зміни результатної швидкості окремих біоланок. Водночас потрібно також відзначити, що у фінальній частині фази пронесення сторони біоланки, що б’є, за кілька тимчасових моментів до удару, у кваліфікованих спортсменів відзначається рух таза назад, проти ходу руху, унаслідок чого збільшується нахил тулуба відносно вертикалі, що також призводить до згинання в правому тазостегновому суглобі. Перспективи подальших досліджень будуть пов’язані з розробкою концепції формування базової техніки рукопашного бою в юних спортсменів.

Зміст та ефективність методики формування вузлових опорних ланок базових вправ у парній роботі акробатів

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Зміст та ефективність методики формування вузлових опорних ланок базових вправ у парній роботі акробатів Автори: Денисенко, Владислава Короткий огляд (реферат): Мета досліджень – обґрунтування та виявлення ефективності методики формування вузлових опорних ланок базових вправ у парній роботі акробатів на етапі попередньої базової підготовки. У статті обґрунтовано та розкрито зміст методики формування вузлових опорних ланок базових вправ, що розроблена на основі рухової взаємодії партнерів та з урахуванням їхніх функціональних обов’язків. Виявлено основні опорні ланки акробатичних пар: кисті нижнього й верхнього партнерів (50 % у чоловічих і жіночих парах та 100 % у змішаних парах), кисті нижнього й тулуб верхнього партнерів (50 % у жіночих парах), голова–кисть нижнього та кисті верхнього партнера (50 % у чоловічих парах). Методи дослідження – аналіз науково-ме-тодичної літератури, педагогічний експеримент, аналіз протоколів змагань, стабілографія, методи матема-тичної статистики. У ході педагогічного експерименту підтверджено ефективність розробленої методики, на що вказують достовірно (р<0,05) менші знижки за недостатню фіксацію статичного положення в акроба-тів основної групи, ніж в акробатів контрольної групи; краще вміння акробатів основної групи балансувати верхнім партнером, незважаючи на знижки, які, за підрахунком (сума знижок 1 та 2), були достовірно менші (р<0,05), ніж в акробатів контрольної групи; достовірно краще (р<0,05) вміння фіксувати робочу поставу акробатами основної групи, порівняно з контролем; достовірно вищий (p<0,05) рівень статодинамічної стійкості в системі тіл у акробатів основної групи під час спільного виконання піраміди, ніж в акробатів контрольної групи.

Загальні теоретичні та клінічні аспекти дисплазії кульшових суглобів у дітей: погляд на реабілітацію

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Загальні теоретичні та клінічні аспекти дисплазії кульшових суглобів у дітей: погляд на реабілітацію Автори: Афанасьєв, Сергій; Рокутов, Сергій; Афанасьєва, Олександра; Проскура, Вікторія Короткий огляд (реферат): Вроджена дисплазія кульшових суглобів досить часто виявляється в перші місяці життя дитини та діагностується за основними клінічними й рентгенологічними ознаками. Проблему сучасної діагностики та раннього лікування дисплазії кульшових суглобів розкриває достатня кількість робіт. Однак чисельність ускладнень й остаточних деформацій після лікування цієї патології до сих пір залишається досить високою. Мета дослідження – визначити клінічні аспекти розвитку функціональних порушень кульшових суглобів, що сформувались унаслідок дисплазії в дітей, та проаналізувати особливості застосування засобів реабілітації при вищезазначеній патології. Результати дослідження. Для лікування дисплазії кульшових суглобів уже в перші тижні після народження використовують різні методи, починаючи з широкого сповивання. Із місячного віку використовують ортопедичні засоби: подушку Фрейка, стремінці Павлика. За дисплазії з високим ступенем нестабільності в суглобі для забезпечення центрування голівки стегнової кістки в западині лікарі застосовують жорстку фіксацію кульшових суглобів гіпсовою іммобілізацією в положеннях Лоренц, Шептуна, починаючи з 4-місячного віку. Однак жорстка іммобілізація несприятливо впливає на функціонування нейром’язового апарату та порушує трофіку в зафіксованому сегменті. За алгоритмом лікування дітям із ДКС потрібне використання допоміжної терапії у вигляді фізичної реабілітації. Так, серед засобів, що спря-мовані на покращення кровообігу та стимуляцію репаративних процесів у кістково-хрящових і м’якотканинних компонентах суглобів, досить широко застосовують озокеритові або парафінові аплікації, електрофорез із судиннорозширювальними засобами на ділянку проєкції поперекового потовщення спинного мозку; коригувальний масаж м’язів спини, сідничних м’язів, нижніх кінцівок, лікувальну гімнастику. Висновки. Оскільки за дис-плазії в новонародженого оперативне втручання потрібне лише в крайніх випадках, то актуальними актив-ними методами в боротьбі з цією патологією залишаються специфічні ортопедичні пристрої, фізіотерапія, масаж і кінезотерапія

Засоби фізичної терапії у відновленні рухової функції верхньої кінцівки при тунельних синдромах плечового сплетення

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Засоби фізичної терапії у відновленні рухової функції верхньої кінцівки при тунельних синдромах плечового сплетення Автори: Одинець, Тетяна; Баннікова, Римма; Брушко, Вікторія Короткий огляд (реферат): Актуальність. У статті схарактеризовано основні засоби фізичної терапії за тунельних невропатій плечового сплетення. Зазначено, що компресійні ураження плечового сплетення трапляються не так часто, порівняно з іншими тунельними невропатіями верхньої кінцівки, проте спричиняють значні порушення рухливості та зниження працездатності верхньої кінцівки. Актуальним є комплексний підхід до вибору фізіотерапевтичних утручань, спрямованих на відновлення функції верхньої кінцівки в проксимальному відділі. Мета роботи – аналіз та узагальнення даних щодо застосування засобів фізичної терапії за тунельних синдромів плечового сплетення. Методи дослідження – аналіз, синтез й узагальнення даних науково-мето-дичної літератури та інтернет-джерел. Результати дослідження. Зазначено, що для ефективного лікування й реабілітації осіб із тунельними синдромами потрібно зрозуміти причину та механізми виникнення компресії й застосувати комплексний підхід до терапії. Одним із важливих умов одужання або досягнення тривалої ремісії є виключення стереотипних рухів, які сприяли здавлюванню судинно-нервового пучка. На основі аналізу літературних джерел виявлено, що в комплекс реабілітаційних заходів за невропатій плечового сплетення включають мобілізацію нервових стовбурів із використанням нейродинамічних технік ковзання та розтя-гування, корекцію емоційного стану, навчання пацієнтів оптимального діафрагмального дихання, відновлення оптимальної пози й біомеханіки шийного відділу хребта та плечового пояса, медикаментозну терапію. Підкреслено, що важливими в реабілітації пацієнтів із тунельними синдромами плечового сплетення є застосування гідрокінезотерапії та плавання для відновлення активних рухів у плечовому суглобі. Відзначено, що за наявності синдрому подвійного здавлювання потрібно впливати на всіх рівнях ураження аксональних транспортних систем, у тому числі на вертебральному, зв’язку з чим застосовують мануальну терапію в шийному відділі хребта, що впливає на механізм гіперфіксації нерва шляхом ослаблення вираженості рубцево-спайкового процесу в тунелі. Наголошено, що суперечливим є питання застосування акупунктури й акупресури (точкового масажу), грязьових аплікацій за невропатій плечового сплетення. Проте прихильники консерва-тивної практики рекомендують поєднувати загальні принципи лікування з локальними впливами. Висновки. Вивчення арсеналу засобів фізичної терапії, які можуть застосовуватися за тунельних невропатій плечового сплетення, є актуальним питанням з огляду на значущість проблеми та вплив на рухову функцію ураженої верхньої кінцівки. Засоби фізичної терапії є невід’ємною частиною консервативного лікування пацієнтів із цією патологією, оскільки сприяють відновленню рухливості в плечовому суглобі, дають змогу поліпшити результати лікування, зменшити кількість ускладнень та покращити якість життя пацієнтів.

Дисплазія кульшових суглобів у дітей: етіопатогенез, клініка, фізична реабілітація

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Дисплазія кульшових суглобів у дітей: етіопатогенез, клініка, фізична реабілітація Автори: Носова, Наталія; Ягодзинська, Тетяна Короткий огляд (реферат): Вроджену дисплазію кульшових суглобів відносять до найбільш розповсюджених і важко діагно-стовуваних патологій. Пізня діагностика, недосконала оцінка стану кульшового суглоба протягом періоду його розвитку та вибір хибної тактики відновного лікування призводять до розвитку раннього остеоартриту, вторинних ушкоджень стегнової кістки, коксартрозу, що в подальшому спричиняє інвалідизацію. Наявні ускладнення та наслідки дисплазії кульшових суглобів потребують пошуку нових удосконалених методів корекційно-реабілітаційного спрямування. Мета дослідження – дослідити клінічні, етіопатологічні аспекти формування порушень кульшових суглобів унаслідок диспластичних уражень у дітей та вивчити особливості фізичної реабілітації при цій патології. Результати дослідження. Ультразвуковий скринінг і моніторинг сімей з анамнезом ДКС сприяли ранній діагностиці цієї патології. Дисплазія анатомічних структур, слабкість суглобово-зв’язкового апарату, ушкодження елементів суглоба, ішемічні порушення найчастіше виникають унаслідок застосування неадекватних ортопедичних і відновлювальних методів лікування. Ці порушення мо-жуть проявлятись обмеженням амплітуди рухів у кульшовому суглобі (відведення), слабкістю м’язів нижньої кінцівки, скошеністю кісток таза, сколіозом, кульгавістю, плоскостопістю, вальгусними та варусними деформаціями нижніх кінцівок. У процесі реабілітації фахівці виділяють такі завдання: фіксація кульшових суглобів у положенні максимальної корекції; формування форми структурних компонентів кульшового суглоба; зміцнення м’язів сідниць та стегна (згиначі, розгиначі, відвідні, ротаційні); активізація обмежених активних рухів у кульшових суглобах; пасивна й активна корекція вальгусного положення колінних і гомілково-надп’яткових суглобів; профілактика й усунення контрактури привідних м’язів стегна; формування стереотипу правильної ходьби та постави. У період до одного року під час реабілітації використовують функціональні шини різних конструкцій, кінезотерапію (пасивне відведення-приведення в кульшовому суглобі, рефлекторні вправи), лікувальний масаж, фізіотерапію у вигляді озокеритових аплікацій, магнітотерапії, лазеротерапії, електрофорезу із лікарськими препаратами. У більш пізні терміни доцільна організація фізкультурно-оздоровчої роботи для дітей із різними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату в умовах дитячого навчального закладу. Висновки. Відкритим залишається питання генетичного обстеження, скринінгу, рентгенографії безсимптомних підлітків, синдромних і несиндромних станів, при яких дисплазія кульшових суглобів є лише проявом. Отримані дані вказують на необхідність розробки технології вимірювання та аналізу рівня стану біогеометричного профілю постави дітей у фронтальній і сагітальній площинах. Достатньо сформовано програми реабілітації дітей із ДКС лише на першому році життя, які містять лікувальний масаж, кінезотерапію, лікування положенням (функціональні шини) та фізіотерапію.

Реоэнцефалографическая оценка эффективности физической терапии немоторных проявлений болезни Паркинсона

2020-01-01T00:00:00Z

Назва: Реоэнцефалографическая оценка эффективности физической терапии немоторных проявлений болезни Паркинсона Автори: Лабинский, Андрей Короткий огляд (реферат): Разработка методов физической терапии немоторных проявлений болезни Паркинсона является чре-звычайно актуальной, учитывая то, что медикаментозное лечение этой патологии является недостаточно эффективным. Реоэнцефалография помогает дать объективную оценку состояния сосудов головного мозга, учитывая сосудистую составную при немоторных проявлениях болезни Паркинсона. Данные реоэнцефалогра-фии свидетельствуют о нарушениях сосудистой деятельности головного мозга человека, что важно для разработки методов физической терапии немоторных сосудистых проявлений болезни Паркинсона. Методы, материалы и результаты исследований. Изучение состояния больных проводили по данным анамнеза, реоэнцефалографического исследования и универсальной шкалы оценки болезни Паркинсона. Все больные получали комплекс физической терапии. После проведенного разработанного нами комплексного курса физической терапии у всех больных, по данным анамнеза и объективного обследования, наблюдали значитель-ное улучшение состояния здоровья. У всех больных наблюдалась редукция симптомов со стороны вегета-тивной нервной и сердечно-сосудистой системы. Регистрировали улучшение показателей РЭГ под влиянием ФТ в исследуемых группах больных, которое положительно корелировало с улучшением данных универсальной шкалы исследования болезни Паркинсона. Вывод. Исследования показали положительную динамику по данным РЭГ после применения физической терапии при немоторних сосудистых проявлених болезни Паркинсона