https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/20549 Дисертації, захищені у разових спеціалізованих радах 2026-04-14T10:39:45Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/30003 Назва: Імунофлуоресцентна індикація та ідентифікація ентеропатогенних штамів Escherichia coli в біотичних та абіотичних об’єктах довкілля Автори: Поручинський, Богдан Андрійович Короткий огляд (реферат): E. coli – кишковий коменсал, який володіє низкою факторів патогенності, та, за впливу сприятливих чинників на чутливий організм, може спричиняти ураження шлунку та кишок або позакишкові інфекції (бактеріємію, абдомінальну інфекцію чи запалення органів малого таза, інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ), інфікування ділянок хірургічного втручання, абсцеси головного мозку та ранові інфекції) в людей [9, 10, 109]. Захворювання, етіологічним чинником яких є ентеропатогенна кишкова паличка, мають назву ешерихіози [110, 115]. Ешерихіози людини є актуальною проблемою гуманної медицини, бо становлять небезпеку для здоров’я, а лікування та контроль ешерихіозів вимагає значних матеріальних затрат [71, 76, 123]. Ешерихіози поширені на всіх континентах світу, де мешкають люди. Незважаючи на те, що будова, фізіологія та екологія Е. coli серед усіх інших відомих бактерій досліджені найповніше, проте залишаються недостатньо вивченими її патогенетичні властивості, а також пов’язані з цим такі біологічні явища, як інфекційний та епідемічний (епізоотичний) процеси [44, 55]. Їхній аналіз дає змогу встановити пріоритетність основних рушійних сил епідемічного процесу ешерихіозів і на цій основі вибудовувати стратегію ефективного контролю та профілактики цієї інфекції. Лікування, профілактика та контроль ешерихіозів вимагають значних матеріальних ресурсів у сфері охорони здоров’я [109, 128, 137]. Ешерихіози тварин не тільки завдають значних економічних збитків господарствам, які займаються виробництвом тваринницької продукції, але й продуктивні тварини – це потенційне джерело і природний резервуар ентеропатогенних кишкових паличок (EPEC) [4, 8, 110]. Успішність боротьби з ешерихіозами людини залежить від багатьох чинників, зокрема зоологічних. Так, циркуляція (ЕПКП) в популяціях продуктивних сільськогосподарських, домашніх та диких тварин сприяє не лише виживанню, але й підтриманню вірулентних властивостей E. coli на популяційному рівні, і цим сприяє функціонуванню епізоотичного процесу тварин та епідемічного процесу ешерихіозів людини [68, 117, 132]. Ідентифікація ентеротоксигенних Е. coli сьогодні є складною. Вона базується на безпосередньому виявленні ентеротоксинів або генів токсиноутворення в хромосомних чи позахромосомних генетичних структурах. Патогенні та непатогенні ешерихії не диференціюють за морфологічними, ферментними, культуральними властивостями. Кишкова паличка може бути частиною нормальної мікробіоти кишечника і представленою як непатогенними, так і патогенними штамами, тому надзвичайно актуальними є індикація та ідентифікація ентеропатогенних штамів безпосередньо в досліджуваному матеріалі або отриманих виділених ізолятах E. coli. Мета дослідження – розроблення експрес-методу індикації та ідентифікації ентеропатогенних ізолятів E. coli за допомогою реакції імунофлуоресценції. Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі завдання: – виділення з епідемічних та епізоотичних вогнищ ентеропатогенних ізолятів E. coli з наступною їхньою ідентифікацією за морфологічними ознаками, тинкторіальними, культуральними, біохімічними, антигенними та біологічними властивостями; – відбір ентеротоксигенного β-гемолітичного штаму E. coli та виготовлення на його основі вакцинних препаратів і вивчення їхніх антигенних властивостей; – підбір тварин-донорів, апробація схем їхньої імунізації, отримання імунної ешерихіозної сироватки та вивчення її активності й специфічності до поверхневих антигенів гомологічних та гетерологічних видів бактерій у реакції аглютинації; – виготовлення високоспецифічних мічених флуоресцеїну ізотіоціанатом (ФІТЦ) ешерихіозних глобулінів; – вивчення чутливості та діагностичної цінності мічених ешерихіозних глобулінів в реакції прямої імунофлуоресценції. Продовольча безпека країни демонструє такий рівень продовольчого забезпечення населення якісною та безпечною продукцією, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання та розвиток нації, особи, сім’ї, сталий економічний розвиток. Проблема продовольчої безпеки не має кон’юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним чинником сили та авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС, США, Японії та інших розвинутих регіонах світу [8, 39, 123]. Під час аналізу мікробіологічного стану відкритих водойм та систем водопостачання України та Волинської області зокрема за період 2020–2024 рр, ми виявили загальнодержавну тенденцію до зростання частки проб із наднормовими показниками у відкритих водоймах. Аналіз питної води показав вищу надійність комунальних водопроводів порівняно з сільськими мережами та колодязями. Отримані результати свідчать про необхідність подальшого систематичного моніторингу мікробіологічних показників води з метою стабілізації санітарного стану водних ресурсів і зниження ризиків для продовольчої безпеки та загалом здоров’я населення. У комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки України важливу роль відіграє також моніторинг тваринницької продукції за показниками якості та безпечності. Моніторинг якості та безпечності сільськогосподарської продукції є складовою стратегії «Єдине здоров’я». Основними завданнями цієї стратегії в межах повноважень ветеринарної медицини є збір, аналіз і систематизація інформації щодо забрудненості кормів і продукції тваринництва залишками агрохімікатів, ветеринарними препаратами, різноманітними токсичними речовинами та біотичними контамінантами [2, 8, 146]. До останніх відносять низку токсиковарів ентеропатогенних штамів кишкової палички [75, 117]. Зважаючи на це, розроблення експрес-методів виявлення та ідентифікації різноманітних патогенних біоконтамінантів відноситься до основних завдань науково-методичного забезпечення моніторингу безпечності продукції тваринного походження, а отже, є актуальною темою наукових пошуків [131, 133]. Одним із перспективних методів експрес-індикації та ідентифікації токсигенних штамів E. coli в об’єктах довкілля та біоматеріалах із погляду ефективності (швидкості у виконанні, недороговартісності та високої специфічності) є метод флуоресціюючих антитіл, бо він поєднує в собі об’єктивність мікроскопічного методу та високу специфічність імунологічних реакцій [99, 104]. Чутливість та специфічність імунофлуоресцентного методу залежить від багатьох чинників, зокрема від антигенності вакцинних препаратів, схем імунізації та виду тварин-донорів [20, 98]. Із врахуванням всіх згаданих вище чинників, ми отримали високоактивні видоспецифічні мічені імунні ешерихіозні глобуліни для індикації та ідентифікації ентеропатогенних за показником β–гемолітичності кишкових паличок в абіотичних та біотичних об’єктах довкілля в реакції прямої імунофлуоресценції. Лабораторні випробування показали високу діагностичну та економічну ефективність застосування прямого варіанту МФА як експрес-методу імуно-баткеріологічного скринінгу циркулювання ентеропатогенних кишкових паличок у ветеринарно-санітарного нагляду та клінічних зразках від хворих або підозрілих у захворюванні на кишкові інфекції людей і тварин. 2025-12-30T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/28484 Назва: Організаційно-економічні засади розвитку низьковуглецевої економіки України Автори: Горбач, Вікторія Віталіївна Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретико-методичні основи та розроблено науково-практичні рекомендації щодо організаційно-економічного забезпечення розвитку низьковуглецевої економіки України. Удосконалено теоретико-методологічні засади розвитку низьковуглецевої економіки як самостійної теорії економічного розвитку із одночасним досягненням кліматичної нейтральності. Обґрунтовано місце низьковуглецевої економіки в системі сучасних еколого-орієнтованих теорій суспільного розвитку та її міждисциплінарний характер. Встановлено, що комплексне, системне й практико-орієнтоване бачення механізму декарбонізації економіки, поєднане з інституційними, технологічними, та поведінковими змінами, закладено саме в теорії низьковуглецевого розвитку економіки. Систематизовано підходи до трактування суті поняття низьковуглецевого розвитку вчених різних наукових шкіл та виокремлено ключову спільну рису всіх трактувань – спрямованість на досягнення кліматичної нейтральності. Запропоновано власне визначення низьковуглецевої економіки як екологоорієнтованої суспільної концепції, що спрямована на досягнення кліматичної нейтральності всіх сфер життя та адаптації до змін клімату при збереженні темпів соціально-економічного розвитку та добробуту суспільства. Розроблено періодизацію становлення концепції низьковуглецевого розвитку. Виокремлено три послідовних етапи її розвитку: зародження (фізико-хімічний), концептуальний (екологічний), прикладний (економічний). Удосконалено концепцію низьковуглецевої економіки як цілісної інтегрованої системи теоретичних положень, стратегічних орієнтирів та інституційно-управлінських рішень, задля формування сталої, конкурентоспроможної, енергоефективної економіки з низьким рівнем викидів парникових газів. Запропоновано використання сучасних організаційно-економічних підходів реалізації концепції, серед яких: поєднання економічного зростання з екологічною безпекою, міжрівнева взаємодія (держави, громад, бізнесу, міжнародних партнерів), адаптація зарубіжного досвіду до національних умов. Систематизовано принципи низьковуглецевого розвитку, до яких належать: сталість, інноваційність, інтегрованість, багаторівневе управління, адаптивність та кліматична справедливість. Виокремлено прикладні та організаційні цілі, що спрямовані на досягнення енергоощадності, чистого нуля викидів, секвестрації вуглецю, адаптації до змін клімату, а також на міжнародну співпрацю, фінансову підтримку та соціальну залученість. Визначено ключові завдання низьковуглецевого розвитку, зокрема трансформацію енергетичного сектору, декарбонізацію неенергетичних галузей, розвиток кліматично нейтрального транспорту, покращення вуглецевого балансу через біо- та техносеквестрацію та розвиток зеленої інфраструктури, створення економічних регуляторів викидів, а також формування низьковуглецевої культури серед населення. Наголошено на взаємозв’язку цих завдань, який забезпечує синергетичний ефект реалізації концепції. Обґрунтовано основні інструменти впровадження концепції: нормативно-правові (міжнародні угоди, національні стратегії та законодавство) та фінансово-економічні (вуглецевий податок, зелені облігації, ESG-інвестиції, субсидіювання, пільгове кредитування). Розкрито особливості дії кожного з інструментів та їх роль у формуванні стимулів для переходу до кліматично нейтрального господарювання. З метою здійснення комплексної діагностики стану та тенденцій розвитку низьковуглецевої економіки запропоновано методику оцінки, що включає послідовну реалізацію чотирьох етапів: діагностики передумов, аналізу тенденцій, побудови інтегральної оцінки та вдосконалення організаційно-економічного механізму на основі регресійного моделювання. Діагностика передумов передбачає аналіз нормативно-правових, інституційних, економічних, соціальних та екологічних чинників низьковуглецевого розвитку. Комплексна оцінка стану та тенденцій низьковуглецевої економіки включає три блоки: до економічного належать показники вуглецевої інтенсивності економіки, продуктивність двоокису вуглецю, інвестиційного забезпечення низьковуглецевого розвитку, до соціального – вуглецевий слід населення, низьковуглецевість транспорту, низьковуглецевість громадського транспорту; до екологічного – вуглецевий баланс землекористування та декарбонізація енергоспоживання. Запропоновано розраховувати інтегральний індекс за економічним, соціальним та екологічним субіндексами, з урахуванням показників стимуляторів та дестимуляторів. Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінювати динаміку низьковуглецевого розвитку, визначати ключові чинники його формування та розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму його реалізації. Проаналізовано передумови низьковуглецевого розвитку в Україні. Здійснено комплексний аналіз фактичного стану низьковуглецевої економіки України в контексті трансформації економічної системи до кліматичної нейтральності. Основну увагу зосереджено на факторно-показниковій діагностиці економічної, соціальної та екологічної складових низьковуглецевого розвитку, зокрема викидів парникових газів, вуглецевої інтенсивності, продуктивності CO₂, обсягів інвестицій у низьковуглецевий розвиток економіки, вуглецевого сліду населення, транспортної поведінки, структури енергоспоживання та вуглецевого балансу землекористування. Також приділено увагу розмежуванню між скороченням викидів, викликаним зовнішніми або кризовими факторами, та результатами цілеспрямованої кліматичної політики. Проведено оцінку регіональних диспропорцій за окремими показниками, виявлено концентрацію викидів у промислово розвинених регіонах та низький рівень кліматичних інвестицій у більшості областей. Доведено наявність територіальної асиметрії в інтенсивності викидів та інвестиційних зусиллях, що зумовлює потребу в диференційованій регіональній кліматичній політиці. Визначено, що реальне просування до кліматичної нейтральності вимагає не лише технологічної модернізації виробництва, а й посилення соціальних стимулів і фінансової підтримки енергоефективних рішень, особливо у вразливих регіонах. Проведено розрахунок блокових індексів розвитку низьковуглецевої економіки України та інтегрального індексу, що дозволяє виявити структурні диспропорції, оцінити ефективність політик та обґрунтувати стратегічні рішення. Доведено, що основними чинниками зростання виступають економічна та екологічна складові, тоді як соціальна компонента виявляє спад у прогнозному періоді. Це підкреслює необхідність збалансування соціального вектору у політиці декарбонізації для забезпечення сталого та інклюзивного переходу до низьковуглецевої економіки. Обґрунтовано необхідність використання економіко-математичних інструментів для визначення стратегічних рішень управління низьковуглецевим розвитком, зокрема моделі множинної лінійної регресії, яка дозволяє кількісно оцінити вплив економічної, соціальної та екологічної складових на інтегральний індекс низьковуглецевого розвитку економіки України. Проведений аналіз підтвердив високу якість побудованої моделі (R² = 0,983), що свідчить про її надійність та аналітичну цінність. Результати регресійного моделювання засвідчили, що найбільший вплив на інтегральний показник має соціальний індекс (коефіцієнт 0,308), що підкреслює вирішальну роль соціальних практик, змін у поведінці населення, енергоефективності домогосподарств та поширення електротранспорту у процесах трансформації на засади низьковуглецевого розвитку. Значний вплив має також екологічна складова (0,281), зокрема ефективність управління природними поглиначами, розвиток відновлюваної енергетики та екологічна політика. Економічна складова (0,257), хоч і має менший коефіцієнт, зберігає важливе значення, оскільки охоплює вуглецеву інтенсивність ВВП, інвестиції у низьковуглецеві технології та продуктивність викидів. Виявлені структурні диспропорції між складовими системи дозволяють спрямовувати різнорівневу кліматичну політику на досягнення балансу між економічними вигодами, екологічними пріоритетами та соціальною справедливістю. На основі регресійного моделювання визначено та проаналізовано ключові напрями практичного втручання: соціальний, екологічний та економічний. Запропоновано системну архітектуру організаційно-економічного механізму розвитку низьковуглецевої економіки України, яка включає взаємодію інституцій, цілей, суб’єктів, інструментів та об’єктів впливу. Цей механізм розглянуто як платформу координації, інституціоналізації стратегічних змін і мобілізації ресурсів на всіх рівнях управління. Виділено функціональні блоки механізму: соціальний (просвіта, участь громад), екологічний (просторове планування, екосистемні рішення) та економічний (інвестиції, «зелене» фінансування, податкові стимули). Сформовано стратегічні пріоритети імплементації низьковуглецевої моделі соціально-економічного розвитку в України, що враховують сучасні глобальні виклики, потреби повоєнної відбудови, просторову диференціацію регіонів та необхідність міжнародної інтеграції. Визначено ключові вектори переходу до кліматично нейтральної економіки, серед яких: декарбонізація енергетики, скорочення викидів у промисловості, розвиток відновлюваної енергетики, трансформація аграрного сектору, управління відходами на засадах циркулярної економіки, розвиток «зеленого» транспорту, екологізація будівництва, підвищення кліматичної обізнаності населення та поліпшення зеленої інфраструктури. Повоєнна відбудова України розглядається як унікальне вікно можливостей для переходу до кліматично нейтральної моделі розвитку. Аргументовано, що відбудова має відбуватися за принципами «зеленої реконструкції», із пріоритетом на енергоефективні технології, екологічно сертифіковані матеріали, розвиток зеленої інфраструктури та оновлення транспортної і житлової системи з урахуванням вуглецевих критеріїв. Обґрунтовано просторову диференціацію кліматичних викликів і потенціалу регіонів України, що стало підґрунтям для кластеризації територій з метою формування регіонально-специфічних стратегій декарбонізації. Ідентифіковано чотири типи регіонів із різним потенціалом до низьковуглецевого розвитку, для кожного кластера визначено пріоритетні напрями втручання, адаптовані інструменти політики та потенційні джерела фінансування. Запропоновано запровадження регіональних дорожніх карт декарбонізації з урахуванням місцевих економічних, соціальних та екологічних умов. 2025-01-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/27645 Назва: Розвиток зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності Автори: Пшибельський, Володимир Володимирович Короткий огляд (реферат): У дисертації обґрунтовано теоретико-методичні основи та розроблено науково-практичні рекомендації щодо організаційно-економічного забезпечення розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності. Удосконалено теоретико-методологічні засади соціальної відповідальності як чинника сталого розвитку шляхом її розгляду не лише як етичної категорії, а як стратегічного інструменту управління в умовах екологічної та економічної трансформації. Розкрито зміст концепції багаторівневої соціальної відповідальності, що охоплює індивідуальний, корпоративний, галузевий, національний і глобальний рівні та дозволяє всебічно оцінити її вплив на формування збалансованих економічних моделей. Уточнено історичну еволюцію ідей соціальної відповідальності – від морального обов’язку індивіда у філософії античності до глобальної стратегії сталого розвитку в XXI столітті, що забезпечує цілісне бачення її розвитку у контексті суспільно-економічної думки. Запропоновано розширене авторське визначення соціальної відповідальності як інтегрованої системи взаємодії бізнесу, держави, громадянського суспільства та міжнародних організацій, спрямованої на гармонізацію економічних, соціальних та екологічних інтересів. Обґрунтовано доцільність інтеграції принципів соціальної відповідальності в стратегічне 3 управління зеленою економікою, що дозволяє розглядати її як механізм переходу до екологічно орієнтованих моделей розвитку. Розкрито функціональний потенціал соціальної відповідальності як чинника розвитку інноваційної економіки та підвищення інноваційної спроможності бізнесу, його адаптивності до сучасних викликів і конкурентоспроможності на глобальному ринку. Систематизовано механізми реалізації соціальної відповідальності в бізнес-процесах, з урахуванням міжнародних стандартів і національних стратегічних документів тощо. Розкрито концепцію зеленої економіки як інтегративного напряму соціально відповідального розвитку, що передбачає гармонізацію соціальних, екологічних, економічних інтересів на основі принципів сталості, інклюзивності та інноваційності. Удосконалено підхід до визначення сутності зеленої економіки, який, на відміну від традиційних ресурсно-економічних трактувань, розкриває її як стратегічну систему, що функціонує на основі соціальної відповідальності, екологічної стійкості, енергоефективності та рівного доступу до екологічних благ. Запропоновано розглядати зелену економіку як цілісну модель багаторівневої взаємодії між державою, бізнесом, громадянським суспільством і міжнародними інституціями, в межах якої соціальна відповідальність виконує системоутворювальну функцію, забезпечуючи відповідальне управління ресурсами, підтримку екологічних інновацій, соціальну справедливість і збалансоване економічне зростання. Систематизовано історичні етапи становлення концепції зеленої економіки та її трансформацію від теоретичних напрацювань 1980-х років до сучасних глобальних ініціатив, що дозволило виокремити ключові чинники її інституціоналізації на міжнародному та національному рівнях. Уточнено зміст і функції принципів зеленої економіки, зокрема екологічної стійкості, економічної ефективності, інклюзивності, соціальної відповідальності та міжнародного співробітництва, які в сукупності забезпечують формування нової парадигми економічного зростання, орієнтованої на довгострокову стійкість, соціальну згуртованість та екологічну безпеку. Обґрунтовано, що 4 соціальна відповідальність є ключовим інструментом ефективного впровадження зеленої економіки, зокрема через розвиток екологічної відповідальності бізнесу, впровадження корпоративних стандартів відповідального підприємництва, екологічну освіту та культуру, екологічні інвестиції та фінансові механізми підтримки екологічних ініціатив, а також активне залучення громадських ініціатив і міжнародного партнерства тощо. Розроблено концептуальні засади формування зеленої економіки на основі соціальної відповідальності, що враховують комплекс взаємопов’язаних інституційних, фінансово-економічних та поведінкових чинників, здатних забезпечити ефективну трансформацію господарської системи в умовах глобальних екологічних викликів та зростаючої соціальної напруги. Розкрито методичний підхід до оцінки розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності, який, на відміну від існуючих методик, орієнтованих переважно на корпоративну соціальну відповідальність або обмежене коло екологічних індикаторів, передбачає системне інтегрування соціальних, економічних та екологічних складових оцінювання як на рівні держави, бізнесу, так і суспільства загалом. Запропоновано комплексну систему оцінки соціальної відповідальності, що включає розрахунок інтегральних індексів за соціальною, економічною та екологічною складовими з урахуванням стимуляторів і дестимуляторів, а також розроблено методику інтегрального оцінювання рівня розвитку зеленої економіки на основі системи індикаторів сталого природокористування, рівня екологічного навантаження та інноваційності. Наукову новизну становить впровадження кореляційно-регресійного моделювання для кількісного визначення взаємозв’язків між рівнем соціальної відповідальності та розвитком зеленої економіки, що дозволяє не лише оцінити поточний стан процесів екологізації економіки, а й ідентифікувати ключові детермінанти її збалансованого зростання. Запропонований підхід створює аналітичну базу для стратегічного управління, спрямованого на 5 формування ефективної політики сталого розвитку в умовах глобальних екологічних та соціальних викликів. На основі комплексного аналізу соціально-економічної ситуації в Україні та її регіонах у контексті війни та кризових трансформацій автором удосконалено наукові підходи до оцінки впровадження принципів соціальної відповідальності як ключового чинника забезпечення соціальної стабільності, зниження нерівностей та формування основ для збалансованого економічного зростання. Обґрунтовано необхідність посилення соціально орієнтованої політики шляхом державної підтримки зайнятості, розвитку інклюзивного ринку праці, стимулювання підприємництва та інтеграції вразливих соціальних груп (внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, ветеранів, жінок) у соціально-економічне середовище. Виявлено тенденцію до зменшення частки соціальних видатків у структурі державного бюджету, що засвідчує ослаблення пріоритетності соціальної політики, попри зростання її абсолютних обсягів. Розкрито регіональну нерівномірність у рівнях зайнятості, заробітної плати та соціального захисту, що підкреслює потребу у застосуванні принципів соціальної відповідальності в регіональній політиці. Встановлено, що інституційні зусилля держави переважно сконцентровані на безпекових напрямах, у той час як інвестиції в освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та гуманітарний розвиток залишаються недостатніми, що обмежує формування людського капіталу та інклюзивного середовища. Вперше з позицій соціально-економічної відповідальності проведено критичний аналіз інтеграції екологічної складової у державну політику, за результатами якого встановлено фрагментарність та нестабільність залучення екологічних інвестицій. Запропоновано концептуальні засади перегляду державних пріоритетів інвестиційної політики з урахуванням соціальної справедливості, екологічної стійкості та орієнтації на довгострокове підвищення якості життя населення. Виявлено, що, попри загальну позитивну динаміку екологічних індикаторів, залишаються значні проблеми з інституційною підтримкою 6 переходу до зеленої економіки. Обмежена реалізація стратегічних документів, низький рівень використання відновлюваних джерел енергії та недостатня увага до впровадження ресурсозберігаючих технологій уповільнюють трансформаційні процеси у сфері сталого розвитку. Підтверджено доцільність використання комплексного підходу до оцінювання рівня зеленої економіки, який поєднує кількісні екологічні показники (викиди, відходи, стан водних ресурсів) з якісними індикаторами (екологічна свідомість, інституційна готовність, впровадження інновацій). Результати дослідження підтверджують потребу в системному посиленні екологічної відповідальності держави, бізнесу та громадськості, що має відображатися у пріоритетному фінансуванні екологічних проєктів та залученні екологічних інвестицій, розвитку відновлювальної енергетики, удосконаленні системи управління відходами та поширенні сталих практик у всіх сферах економіки. Аналіз індикаторів сталості природокористування в Україні свідчить про наявність неоднозначних тенденцій у сфері формування засад «зеленої» економіки. З одного боку, спостерігається позитивна динаміка у впровадженні органічного землеробства, розвитку відновлюваної енергетики та реалізації заходів з екологічного управління. З іншого боку, наявні результати демонструють уразливість аграрного та екологічного секторів до зовнішніх викликів, зокрема економічних криз і воєнних дій. Поступове збільшення частки енергії з відновлюваних джерел свідчить про наявність потенціалу розвитку відновлювальної енергетики, однак темпи зростання залишаються недостатніми для досягнення стратегічних орієнтирів у сфері кліматичної нейтральності та енергетичної незалежності. У результаті розрахунків інтегральних показників соціальної відповідальності та розвитку зеленої економіки встановлено, що попри загальну позитивну динаміку інтегрального індексу зеленої економіки, який у 2023 році досяг найвищого значення за аналізований період, спостерігається нерівномірність розвитку її складових. Найбільший прогрес зафіксовано у сфері інноваційності економіки, зокрема за рахунок зростання частки 7 відновлюваних джерел енергії. Натомість екологічна відповідальність зазнала критичного зниження. Застосовано комплексний методичний підхід до оцінки розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності, що ґрунтується на побудові кореляційно-регресійної моделі, яка дозволяє здійснити кількісну оцінку впливу соціальної, економічної та екологічної складових на інтегральний показник зеленого розвитку. Запропоновано модель, що характеризується високим рівнем пояснювальної здатності (R² = 0,892) та забезпечує достовірність результатів та створює підґрунтя для обґрунтування стратегічних управлінських рішень у сфері сталого розвитку. На відміну від традиційних підходів, у дослідженні вперше застосовано робастну регресію за методом Х’юбера, що дало змогу мінімізувати вплив аномальних спостережень, характерних для кризових періодів, і, відповідно, підвищити надійність висновків. Визначено драйвери розвитку зеленої економіки з урахуванням принципів соціальної відповідальності, не як ізольовані фактори впливу, а як взаємопов’язані компоненти комплексного механізму сталого розвитку, що вимагає інтеграції екологічних, соціальних та економічних інтересів у межах єдиної стратегічної парадигми. Систематизовано та поглиблено розуміння стратегічних орієнтирів посилення дії ключових драйверів, таких як екологічні інвестиції, технологічні інновації, циркулярна економіка, цифрові екотехнології, енергоефективність, державне регулювання, міжнародна співпраця, екологічна свідомість тощо. Обґрунтовано, що саме синергія між державою, бізнесом і суспільством на засадах соціальної відповідальності формує основу для сталого переходу до зеленої економіки, де соціальна відповідальність виступає не лише результатом, а рушієм трансформаційних змін. Запропоновано механізм розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності шляхом його концептуалізації як інтегрованої багаторівневої системи взаємодії ключових суб’єктів – держави, бізнесу та громадянського суспільства; що вирізняється системним підходом до 8 поєднання інструментів економічного, нормативно-правового та ринкового регулювання, та дозволяє забезпечити цілісність і комплексність реалізації принципів сталого розвитку. Економічна складова включає податкові стимули, пільги, субсидії, внутрішнє ціноутворення на викиди, механізми торгівлі квотами та штрафні санкції, спрямовані на стимулювання екологічно орієнтованої діяльності. Нормативно-правова складова охоплює встановлення обов’язкових екологічних стандартів, впровадження ESG-звітності, ліцензування екологічно значущої діяльності та юридичну відповідальність за порушення природоохоронного законодавства. Ринкова складова включає інструменти зеленого фінансування, екологічну сертифікацію продукції, екологічний маркетинг, залучення інвестицій у чисті технології та формування споживчого тиску, що сприяє розвитку корпоративної екологічної репутації. Ідентифіковано зовнішні ефекти (екстерналії), які виникають у результаті його реалізації, зокрема, для бізнесу це виражається у зниженні екологічних ризиків, посиленні міжнародної конкурентоспроможності та розширенні доступу до «зелених» фінансових ресурсів; для держави – у скороченні витрат на подолання екологічних наслідків, зростанні економічної стійкості та формуванні нових ринкових можливостей; для суспільства – у підвищенні якості життя, забезпеченні екологічної безпеки та зростанні рівня екологічної культури та соціальної відповідальності населення. Це створює підґрунтя для формування збалансованої моделі соціально-екологічного розвитку, що забезпечує гармонізацію економічних, екологічних та соціальних інтересів у межах єдиного управлінського середовища, сприяє реалізації цілей сталого розвитку та підвищенню загальної ефективності суспільно-економічної системи в умовах екологічних викликів. 2025-01-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24572 Назва: Римо-католицьке духовенство Львівської та Луцької дієцезій 1939 – 1991 рр.: особливості діяльності Автори: Хом'як, Павло Павлович Короткий огляд (реферат): Дисертація є результатом комплексного дослідження особливостей діяльності римо-католицького духовенства Львівської та Луцької дієцезії у період 1939 – 1991 років. 2023-01-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24571 Назва: Мультимодальні засоби актуалізації превентива в текстах малої форми (на матеріалі англомовних ресурсів на тематику COVID-19) Автори: Фурман, Оксана Миколаївна Короткий огляд (реферат): Роботу присвячено вербальним та невербальним засобам актуалізації превентива в текстах малої форми з урахуванням структурно-функційних та комунікативно-прагматичних параметрів в площині кінесики, такесики й проксеміки. Корпус англомовних ресурсів, присвячених COVID-19, сформовано шляхом суцільної вибірки на основі електронних періодичних видань, вебсайтів медичних установ, центрів та спілок, громадських та адміністративних організацій, закладів освіти, соціальних мереж “Facebook”, “Instagram”, “Twitter”, “Pinterest”. Результати аналізу дають підстави стверджувати, що англомовні тексти малої форми на тематику COVID-19 характеризуються мультимодальністю, що свідчить про співіснування множинних семіотичних ресурсів вербальної та невербальної природи (піктограм, ідеограм (математичних символів, цифр, амперсандів, хештегів), типографічних знаків, логотипів, емблем, мап, таблиць, діаграм, графіків, схем, світлин, зображень ілюстративного характеру, емотиконів, додаткових графічних засобів (стрілок, ліній), специфічних графічних символів (галочок, хрестиків)) в єдиній текстовій канві. 2024-04-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24570 Назва: Мультимодальні засоби маніфестації образу політика (на матеріалі американських масмедійних карикатур) Автори: Федік, Юлія Михайлівна Короткий огляд (реферат): Роботу присвячено дослідженню структурно-семантичних, функційних та стилістичних особливостей корпусу сучасних політичних масмедійних карикатур, сформованого шляхом суцільної вибірки на матеріалі сучасних електронних ресурсів (новинних інтернет-сайтів, на сторінках яких політична масмедійна карикатура супроводжує, інформує, критикує, привертає увагу чи ілюструє відповідний контент ("The Economist”, “Newsweek”, “The Week”, “Review Journal”, “Los Angeles Daily News”); окремих карикатурних рубрик ( “Cartoons ”, “Cartoon o f the Day ” або “Opinion ”), у яких карикатури входять до тематичних підрозділів, присвячених важливим суспільним подіям ( “Politico ”, “The Mercury News”, “US News and World Report”, “The Denver Post”, “Daily Bulletin”, “The Press-Enterprise”) та вебсторінок, на яких представлено структуровані за тематичними розділами карикатури ( “Cartoon Movement”, “Go Comics”, “The Daily Cartoonist”, “The Political Cartoon Society”, “CARTOONSTOCK”) з метою формування образів американських політиків. 2024-01-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24568 Назва: Лінгвокогнітивний словотвір у галузі штучного інтелекту на матеріалі англомовних інтерфейсів інтелектуальних систем Автори: Семенова, Марія Андріївна Короткий огляд (реферат): Дисертацію присвячено системному аналізу лінгвокогнітивних механізмів словотвору, задіяних при формуванні лексичних інновацій у графічних інтерфейсах сучасних інтелектуальних систем, виявленню продуктивних словотворчих моделей, укладанню переліку комунікативно прагматичних функцій неологізмів логосфери комп’ютерного дискурсу. 2023-01-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24567 Назва: Формування цифрової компетентності педагогів в інформаційно-освітньому середовищі неперервної освіти Автори: Рубльова, Наталія Олександрівна Короткий огляд (реферат): У дисертації запропоновано вирішення актуальної науково-педагогічної проблеми – формування цифрової компетентності педагогів в інформаційноосвітньому середовищі неперервної освіти, а також розроблено, теоретично обґрунтовано та здійснено експериментальну апробацію структурнофункційної моделі формування цифрової компетентності педагогів в інформаційно-освітньому середовищі неперервної освіти, ядром якої є комплекс відповідних педагогічних умов. Експериментально перевірено ефективність запропонованих методів формування цифрової компетентності педагогів в інформаційно-освітньому середовищі неперервної освіти. Запропоновано навчально-методичне забезпечення для формування цифрової компетентності педагогів у міжкурсовий в інститутах післядипломної педагогічної освіти у рамках проходження курсів підвищення кваліфікації. 2024-04-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24566 Назва: Вплив децентралізації влади на розвиток партисипативної демократії в Україні Автори: Харитонюк, Орися Леонідівна Короткий огляд (реферат): У роботі здійснено політологічний аналіз еволюції громадської участі у процесі впровадження реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (на прикладі Волинської області) у період з 2014 р. до 2021 р. У теперішній час, багато країн із різним рівнем розвитку, серед яких і Україна – потребують активного залучення жителів територіальних громад до управління місцевими справами, підвищення освіченості громадян, впровадження реальної політичної децентралізації, шляхом сприяння участі людей у прийнятті рішень. Варто зауважити, що Україна знаходиться у складній ситуації, оскільки певні ментальні настанови, які залишилися українцям у спадок від комуністичного режиму, Голодоморів та столітньої русифікації, залишили Україні спотворену суспільну свідомість, яка проявляється у негативних звичках, стереотипах та патерналістському способі мислення значної частини населення України. Незважаючи на збройну агресію з боку Російської Федерації, яка розпочалася у 2014 р., за допомогою членів громадянського суспільства, політиків, журналістів, міжнародних партнерів, громадян, саме в 2014 р., в Україні розпочалася реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Успішна реалізація децентралізаційної реформи, високий рівень політичної культури, розвинене місцеве самоврядування, активне громадянське суспільство – усе це в комплексі, зробить Україну сильним 3 гравцем на міжнародній арені та унеможливить намагання Росії знищити українську незалежність. У зв’язку з тим, що в українському науковому дискурсі недостатньо досліджена роль громади як суб’єкта політичних відносин у процесі децентралізації влади, було важливо здійснити комплексний політологічний аналіз стану партисипативної демократії в Україні та впливу реформи децентралізації влади на її розвиток на прикладі Волинської області. Об’єкт дослідження – динаміка розвитку та механізми партисипативної демократії в Україні. Предмет дослідження – вплив децентралізації влади на становлення, розвиток та перспективи партисипативної демократії на рівні територіальних громад в Україні: регіональний досвід. У межах поставленої мети, з’ясовано стан партисипативної демократії (демократії участі) в Україні; висвітлено яким чином децентралізація впливає на розвиток партисипативної демократії; охарактеризовано процес активізації територіальних громад у ході децентралізації влади на прикладі Волинської області; висвітлено роль політичних партій та інститутів громадянського суспільства в активізації демократії участі; а також проаналізовано чеський та польський досвід залучення громадян до участі у місцевому самоврядуванні та сформовано найкращі практики для України. У розділі 1 «Партисипативна демократія як об’єкт наукового дослідження» встановлено, що територіальна громада є основою, фундаментом, первинним рівнем місцевого самоврядування, яка має свої економічні, культурні, територіальні та історичні особливості. З’ясовано, що у зв’язку з впровадженням в 2014 р. в Україні реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, з’явилися нові можливості для активної громадської участі та розвитку громад. Співпраця та взаємодія між жителями громад та органами місцевого самоврядування є запорукою побудови високоосвіченого, демократичного суспільства в Україні. Встановлено, що громадська участь виконує освітню, інтегративну 4 та функцію легітимності рішень, а також, демократія участі захищає громадян від політичних рішень, нав’язаних згори та виконує функцію самовдосконалення людини. Визначено, що демократія участі не може і не повинна підмінювати представницьку демократію, оскільки ефективне управління можливе лише за умови збалансованого поєднання цих двох видів демократичних механізмів. Також встановлено, що у зв’язку з тим, що Україна розташована між Європейським Союзом та Російською Федерацією, українці мають як радянські, так і європейські звички та цінності. Важливим складником української ментальності є громадоцентризм, який проявляється у схильності до самоврядування та самоорганізації, що було проявлено українським суспільством у формі активного добровільного об’єднання громад, яке розпочалося у 2014 р. в Україні. Проаналізовано нормативну базу для розвитку партисипативної демократії та громадянського суспільства. Встановлено, що зайва формалізованість та регламентація партисипативної демократії не завжди добре впливає на реальну громадську участь. Дуже важливо, щоб ця участь існувала не лише де-юре, але й де-факто. У розділі 2 «Характеристика процесу активізації територіальних громад у ході децентралізації у Волинській області», встановлено, що розпорядженням КМУ від 12.06.2020 р. у Волинській області було створено 54 територіальні громади. У дисертаційному дослідженні встановлено, що у територіальних громадах Волинської області, протягом 2014-2021 рр., було проведено більше 200 загальних зборів та громадських слухань, зареєстровано близько 110 місцевих ініціатив, подано більше 50 електронних петицій, створено близько 18 органів самоорганізації населення. З’ясовано, що більшість територіальних громад об’єднувалися в різний час, саме тому їх здобутки у сфері партисипативної демократії суттєво різняться. Також, проаналізовано у яких громадах Волинської області затверджені стратегії розвитку, статути та положення у сфері розвитку партисипативної демократії. Поставлено практичне завдання для територіальних громад 5 Волинської області – затвердження статутів відповідно до чинного законодавства. У зв’язку зі збільшенням надходжень до місцевих бюджетів та розширенням повноважень на місцях, з’ясовано, що певні політичні партії в час місцевих виборів 2020 р., використовували маніпулятивні політичні технології, впливаючи таким чином на свідомість виборців. У розділі 3 «Перспективи вдосконалення форм громадської участі на прикладі країн Польщі та Чехії», зауважено, що Україні не потрібно буквально копіювати приклади реформування інших країн, оскільки вона має свої історичні, політичні, територіальні та інші особливості. Проаналізовано нові форми громадської участі Чехії, які останніми роками стають популярними, а саме: опитування громадян, бюджет участі, спільний (партнерський) підхід до створення стратегічного плану розвитку міста, планування громади, муніципальні мобільні додатки, марафон ідей (Ideathon), літній офіс старости тощо. Грунтуючись на джерелах польських науковців з’ясовано, що рівень розвитку демократії участі у Польщі залежить від типу гміни (міська, селищна, сільська) та географічного розташування, точніше впливу регіональних моделей політичної культури. Також з'ясовано, що географічне розташування значно більше впливає на рівень партисипації мешканців ніж тип гміни. Також досліджено, що у міських або сільських радах як Польщі, так і Чехії створено спеціальні департаменти, відділи або запроваджено окрему посаду працівника чи працівниці з питань розвитку партисипативної демократії. Встановлено, що на найближчі 10 років, як більшість країн Європейського Союзу, так і Україна, ставлять перед собою одну важливу ціль – максимальна цифровізація. У загальному, стратегії розвитку цих країн зосереджені на цифровізації уряду та послуг, політехнічній освіті, розвитку інноваційних та дослідницьких центрів, розумних інвестиціях, захисті інтелектуальної власності. Висвітлено одну із нових та популярних форм деліберативної демократії в Польщі – панель громадян. 6 Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що здійснено одну з перших спроб у вітчизняній політичній науці обґрунтувати вплив децентралізації влади на розвиток партисипативної демократії – необхідної умови формування громадянського суспільства в Україні. Зокрема, предметом розгляду та аналізу стали місцеві політичні інститути, політичні партії, інститути громадянського суспільства, політичні традиції. Вперше показано позитивний вплив реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади на розвиток партисипативної демократії на прикладі Волинської області. Проаналізовано, що було виконано відповідно до Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки у питаннях розвитку демократії участі на локальному рівні. Встановлено політичну орієнтацію українського суспільства на громадоцентризм, який проявляється у схильності до самоврядування та самоорганізації та проявився українським суспільством у формі активного добровільного об’єднання громад, яке розпочалося у 2014 р. в Україні і проявилось під час російського вторгнення. Встановлено важливість стратегічного розвитку цифровізації послуг у територіальних громадах, зважаючи на досвід Польщі і Чехії. Сформульовано практичні рекомендації щодо розвитку інституційних підходів та інструментів демократії участі для України на основі аналізу партисипативної демократії на локальному рівні в Чехії та Польщі, що сприятиме наближенню місцевого самоврядування України до стандартів Європейської хартії місцевого самоврядування. Результати дослідження можуть бути використані органами місцевого самоврядування, політичними партіями, інститутами громадянського суспільства, органами самоорганізації населення, громадськими активістами, засобами масової інформації, вітчизняними та іноземними закладами освіти. Також, фактичний матеріал досліджений у роботі, можна використати при підготовці підручників та посібників із питань громадянської освіти, при викладанні курсів із суспільно-політичних дисциплін, при проведенні 7 тренінгів, воркшопів, форумів та вебінарів з питань партисипативної демократії. Пряця є інноваційним проектом, оскільки пропонує нові креативні ініціативи, які досі не були запропоновані іншими науковцями та розширює межі політологічного дискурсу щодо цього питання 2024-02-01T00:00:00Z https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/24565 Назва: Культурно-освітні процеси в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» в роки нацистської окупації (1941–1944 рр.) Автори: Дударчук, Любомир Вікторович Короткий огляд (реферат): Дисертацію присвячено комплексному дослідженню культурно-освітніх процесів на території генеральної округи «Волинь–Поділля» в період нацистської окупації. 2024-01-01T00:00:00Z